Всі, хто хоча б один сезон працював з таким видом живих істот як медоносні бджоли «apis mellifera», назавжди залишається в полоні вражень від величі і «мудрості» цієї біокібернетичної системи, що самоадаптується, бездоганно виконує мільйони років своє призначення в цьому світі.
Для того щоб від пасивного спостереження за процесами, що відбуваються в бджолиних сім’ях, перейти до ролі «активної ланки» системи управління цією багатотисячною поліморфною спільнотою необхідно, як мінімум, мати чітке уявлення про біологічні закономірності поведінки всієї бджолосім’ї та її окремих особин. Йдеться насамперед про кваліфіковане застосування сучасних технологій утримання, розведення та використання сильних бджолосімей для запилення рослин, збирання нектару, а також для виробництва інших видів товарної бджолопродукції.
Ті, хто вже має певний досвід роботи з бджолосім’ями, не заперечуватимуть твердження, що чим краще підготовлена пасіка до зимівлі, тим менше вона створює проблем навесні. Причому це стосується однаково і самих бджолосімей, і пасічника. Особливо багато занепокоєння та сумнівів щодо стану бджіл, викликає зимівля пасіки, незалежно від того, де вона відбувається на точку або в омшанику. У цей час бджоли здебільшого надані самі собі, а результат зимівлі залежить від цілого ряду причин у тому числі і від ступеня їхньої закліщенності.
Так, на відміну від багатьох видів інших комах, медоносні бджоли виробили свою стратегію виживання в холодну пору року. Вони, не впадаючи в сплячку, формують теплогенеруючу структуру клубу, що дозволяє більш економно витрачати кормові запаси та ефективно підтримувати тепловий режим мікроклімату в зайнятому ними об’ємі вулика. Крім того, вони пристосувалися не менш ефективно зберігати свій біопотенціал протягом усього осінньо-зимового періоду.
За даними фахівців однією з характерних особливостей властивої бджолам є те, що в тілі бджіл осіннього виведення, тобто тих, які зимуватимуть більше ніж у бджіл літніх поколінь, накопичуються резервні азотисті речовини, жир, глікоген. І якщо у бджіл літніх поколінь процеси генерування теплової енергії відбуваються під впливом ферментів оксидаз, що перетворюють вуглеводи з використанням кисню повітря, то у зимових бджіл видозмінюється обмін речовин, за рахунок посилення активності дегідрогеназу. У цей час більше використовується кисень, хімічно пов’язаний у клітинах жирового тіла, накопиченого з осені.
Не менш примітною особливістю є й те, що у бджіл, які готуються до зимівлі, вміст вільної води в тканинах тіла зменшується і вона з вільного переходить у зв’язаний стан. Перебуваючи в тілі бджоли у зв’язаному стані, вода в процесі «теплої» зимівлі не замерзає, а, отже, клітини тіла бджоли не руйнуються так, як у них хоч і уповільнено, але відбувається обмін речовин.
Наукові спостереження свідчать, що температура тіла бджоли на поверхні клубу не буває нижчою за шість градусів. При цьому осіннє зниження температури у вулику першими відчувають бджоли, що знаходяться на рамках, що криють, з яких вони переміщаються у напрямку до більш теплої частини гнізда де знаходиться більшість бджіл і матка, формуючи задатки зимового клубу.
На початку він є не стабільною структурою, збільшуючись у прохолодний нічний час і розосереджуючись у денний час. У разі підвищення температури навколишнього середовища восени до 12-14°С, сонячного дня бджоли можуть і облітатися, звільняючи кишечник від продуктів метаболізму. При настанні стійкої холодної погоди клуб у фізично здоровій бджолосім’ї зберігає свою структуру протягом усього зимового періоду.
Стійкий зимовий клуб зазвичай складається із зовнішньої оболонки (кору) та ядра. Розташування бджіл на поверхні оболонки також типове, вони щільно притискаються одна до одної, орієнтуючи голови до центру клубу. Причому бджоли, що утворюють зовнішній шар клубу, залишаються в ній доти, доки не вичерпається в їхньому зобику запас меду. Після його витрачання вони пробираються всередину клубу до загальних запасів меду і наповнюють їм свій зобик із розпечатаних стільників. За твердженням дослідників бджоли зимового клубу не обмінюються вмістом зобика, а використовують мед для підтримки своєї життєдіяльності, отже, і всієї бджолосім’ї.
Під час великих морозів кількість бджіл, що беруть участь у формуванні зовнішньої оболонки, збільшується, ущільнюючи її структуру, що дозволяє надійно забезпечувати тепловий режим і в ядрі, і на поверхні клубу, економно витрачаючи кормові запаси. При цьому в зимовий час з вуликів доноситься своєрідний шум або звук як результат роботи м’язів, що приводять в рух крила бджіл і який для досвідченого пасічника є звуковим індикатором стану бджолосім’ї, що зимує. Практикою встановлено, що у закліщеній бджолосім’ї клуб формується з відставанням і не ефективно функціонує з підтримки теплового режиму мікроклімату протягом усього холодного періоду.
Наступна особливість у процесі зимівлі бджіл може виявлятися в тому, що при уявному добробуті їх стану, кліщі продовжують завдавати непоправної шкоди інфікованим бджолосім’ям, послаблюючи і знищуючи їх особин. За даними наукових спостережень, розвиток цих паразитарних кліщів багато в чому збігається з календарним циклом життєдіяльності медоносних бджіл. Для більш детального вивчення особливостей розвитку в бджолосім’ях варроатозу, річний цикл останніх поділяють не на чотири характерні календарні періоди як завжди, а на дванадцять. Так, наприклад, перший з них припадає на листопад – лютий місяці та відрізняється відсутністю у бджолосім’ях розплоду. Самки кліща при цьому паразитують на дорослих особинах, розташовуючись у міжсегментних сполуках стернітів черевця бджіл і живляться їхньою гемолімфою. У цей час активне втручання пасічника в життя бджолосімей не практикується, і вони «надані» самі собі.
Незважаючи на те, що розмноження кліщів у цей період не відбувається, але шкода, яку вони завдають зимуючим бджолосім’ям, визначається залишковою закліщеністю бджіл після проведених осінніх протикліщових обробок. У процесі збільшення зимового відходу уражених бджіл, що знаходилися на них самки кліща, переходять на нових господарів, продовжуючи харчуватися їх гемолімфою. Другий період згаданої класифікації починається з лютого до березня місяця і характеризується появою в гніздах бджолиного розплоду. Але порівняно низька температура навколишнього середовища та мала кількість розплоду в бджолосім’ях обмежує появу нових самок кліща, які в наступні контрольні періоди активно розмножуватимуться.
Незважаючи на те, що ми обмежилися аналізом особливостей тільки перших зимових періодів стану кліщів Варроа і життєдіяльності бджолосімей, не важко здогадатися, що активність кліщів і шкода, що завдається ними у весняно-літній період, багаторазово зростатиме. Тому усвідомлюючи важливість і значущість цієї проблеми вчені та практики ведуть невпинний пошук ефективних методів боротьби з вароатозом бджіл, щоб захистити цей вид від вимирання.
Таким чином, вивчення особливостей сезонної динаміки ураження вароатозом бджолиних сімей дозволяє обґрунтовувати необхідність та оптимальні терміни проведення профілактичних та лікувальних протикліщових обробок, спрямованих на зниження закліщеності бджолосімей в активний та пасивний період їх життєдіяльності.
