У США є справжня зірка – пес породи лабрадор-ретривер на ім’я Мак, який дев’ять років служив у ветеринарній інспекції штату Меріленд. Його господарка Сібіл Престон, професійна пасічниця, працює в цій службі головною інспекторкою. Її завдання – перевірка пасік на наявність хвороб. Крім того, Сібіл є кінологинею, і її собака натренована на виявлення однієї з найнебезпечніших хвороб – американського гнильця (American Foulbrood, AFB). Робить він це за допомогою свого нюху.
За час служби Мак обстежив 18 тисяч вуликів і виявив кілька десятків вогнищ зараження AFB. Його роботу настільки цінували, що він був удостоєний премії «Герої обслуговування клієнтів» від губернатора Меріленда. Про нього писали місцеві, а також найвідоміші загальнонаціональні ЗМІ. Історія Мака і Престон настільки незвичайна, що про їхнє життя і роботу навіть вийшла ілюстрована дитяча книжка під назвою «Собака, яка врятувала бджіл».
Минулого року пес вийшов на пенсію. З цієї нагоди співробітники інспекції влаштували святкову вечірку. Маку подарували м’ясну тарілку та вручили значок із срібною зіркою і написом «Інспектор пасік у відставці». З огляду на особливі заслуги ветерана, урочистості відвідав навіть міністр сільського господарства Меріленда і вручив йому подячну грамоту за багаторічну сумлінну працю.
Як же Мак виявляв гнилець? Все просто: його підводили до вулика, він обнюхував його і, якщо відчував зараження, подавав умовлений сигнал. Лабрадор працював із листопада по квітень. Для звичайних людей така схема зрозуміла й достатня. Але серед пасічників вона викликає чимало запитань…
По-перше, чому собака не працює влітку? Кінологи пояснюють: у цей період вулик виділяє настільки насичений і різноманітний аромат, що навіть найздібніший пес не в змозі розібратися в цьому духмяному коктейлі та виявити неприємне амбре від гнильцю. До того ж, запах небезпеки (отрути і жала), який випромінюють бджоли, не дає змоги тварині зосередитися. А кілька ужалень у чутливий собачий ніс можуть зробити його професійно непридатним.
Але запитань не стає менше. Американський гнилець – це хвороба розплоду, і в холодну пору року в сім’ї не буває клінічних проявів. Як у такому випадку пес її «чує»? Виявляється, собаку дресирують не на запах гниючих личинок, а на спори AFB. Оскільки взимку ароматичний фон у вулику менш насичений, то тварині легше «вловити» цей специфічний, ледь вловимий слід.
Однак, як відомо, на стінках будь-якого вулика, на рамках, у воску, меді, на лапках бджіл завжди є певна кількість спор гнильцю, які, до того ж, зберігаються роками. І лише коли їхня кількість перевищує критичний поріг – від 1000 до 10 000 на рамку – виникає ризик спалаху хвороби. Бджоли можуть “стримувати” певну кількість спор завдяки гігієнічній поведінці, доброму імунітету та генетичній стійкості. Тому собаку навчають реагувати лише на небезпечну концентрацію. Такі сім’ї позначають, і в подальшому до них застосовують профілактичні та карантинні заходи, щоб не допустити розвитку хвороби.
Коли йдеться про дресирування собак для виявлення наркотиків або вибухівки, де взяти матеріал для навчання – більш-менш зрозуміло. А де взяти спори гнильцю? Адже ця хвороба офіційно визнана як особливо небезпечна, тому всі пов’язані з ним біоматеріали потребують суворого контролю при зберіганні, транспортуванні та використанні.
У цьому випадку доступ до спор надала ветеринарна лабораторія Міністерства сільського господарства штату Меріленд, яка має колекцію спор P. larvae і має право легально передавати невеликі кількості цього матеріалу для наукових або інспекційних цілей за умови дотримання суворих правил біобезпеки. Отримати такий дозвіл було непросто. Допомогло те, що проект дресирування мав офіційну підтримку влади штату, а також зіграли роль посада Престон, її авторитет і зв’язки в Департаменті сільського господарства.
Навчання Мака незвичному ремеслу, у якому особисто брала участь його господарка і команда кінологів із державного підрозділу K‑9, тривало 14 днів. Ще кілька місяців пішло на вдосконалення навичок. І навіть після цього собака регулярно проходила перевірки та переатестації.
Варто зазначити, що Мак – не перша собака в штаті з такою специфічною професією. Вперше подібний чотириногий експерт з’явився тут ще у 1990 році. У наступні роки, змінюючи одне одного, в інспекції працювали ще чотири собаки. А наш герой заступив на службу у 2016 році. Торік він передав естафету своєму молодому колезі – спанієлю на ім’я Тук. Тобто вже 30 років як у штаті Меріленд виявляти гнилець людям постійно допомагає спеціально навчена собака.
Фахівці стверджують, що можливості чотириногих помічників у виявленні бджолиних хвороб дуже обмежені. Ні вірусні захворювання, ні вароатоз, ні нозематоз чи інші недуги не мають чіткого ароматичного сліду, який міг би вловити чутливий собачий ніс. Гнилець, як бачимо, єдиний виняток. І навіть у цьому випадку навчити собаку настільки складно, що, по суті, Мак і Тук єдині у світі офіційні фахівці у цьому напрямку.
Матеріал підготував А. Гурман, тг канал Пасіка день за днем
