Професія “пасічник” у сучасному світі вже не є суто чоловічою. З року в рік все більше жінок, вперто руйнуючи стереотипи, залучаються до бджільництва. У 2019 році в Україні було навіть створено першу громадську організацію жінок-пасічниць.

– Наша організація стала першою громадською організацією жінок, діяльність яких пов’язана з бджільництвом. Першою не лише в Україні, а й в Європі, а можливо й у світі, – розповідає голова ГО “Фундація жінок-пасічниць” Леонора Адамчук. – Серед членкинь фундації науковці, освітянки, жінки, які займаються практичним бджільництвом.

– Чому все-таки бджільництво віками традиційно вважали чисто чоловічою справою?

Леонора Адамчук:

– По перше, як і все сільське господарство, це справді завжди була важка фізична праця. Найважчою для жінки є робота з бджолами впродовж сезону. Адже один стандартний стільник містить 2,5-3 кілограма меду, а стандартний корпус має 10 таких стільників.І переміщати їх, звичайно, досить важко. А у наших членкинь, наприклад, пасіки налічують 30-60 бджолиних сімей. Не менш важкий процес – відкачування меду. Навіть на сьогодні у бджільництві механізація та автоматизація розвинені досить слабо. І не тому, що не створено необхідних технологій та обладнання. Вони є, але вимагають великих витрат, які не під силу пересічній пасічниці. Сьогодні ми намагаємося розв’язувати цю проблему шляхом кооперації. І вже є перший приклад в Полтавській області, де жіночки об’єдналися і створюють спільний автоматизований цех по переробленню продукції бджільництва.

-Як саме допомагає Фундація жінкам-пасічницям?

Леонора Адамчук:

– Це насамперед інформаційно-консультативна допомога, освітня, всебічна підтримка членкинь, даємо супровідні листи на отримання грантів, тому подібне. Одна з наших пасічниць, наприклад, Марія Мосейчук, цього року отримала грант 120 тисяч гривень на створення переробного цеху. Але, як фізична особа, вона не могла отримати ці кошти, тому отримала через Фундацію. Ми беремо також участь у численних програмах, де позиціонуємося, як одна організація, а потім кожна з членкинь може обрати можливості, які підходять для неї особисто .Фундація, звичайно ж, надає супровід, підтримку, все це наразі є безкоштовним. Ми тісно співпрацюємо з усіма серйозними організаціями, які пов’язані з бджільництвом, наприклад з ГС «Спілка пасічників України» та з Торгово-промисловою палатою України. Минулого року провели з ТПП України спільний захід: Медовий Форум «Золота Пасіка 4.0». Вже є домовленість, що цього року будемо разом у травні організовувати святкування Всесвітнього дня бджіл.

– Скільки на сьогодні жінок-пасічниць в Україні?

Леонора Адамчук:

-Річ у тому, що динаміку дуже важко визначити. Адже лише минулого року почали офіційно реєструватися пасіки. Так що статистики, як ви розумієте, не велося. Але з власного досвіду можу сказати, як жіноче пасічництво залежить від регіону. Як правило жінки обирають напрямки бджільництва, які є порівняно легшими. Це матковивідна справа, переробка продуктів бджільництва на косметику та різноманітні харчові добавки. У тих регіонах, де товарне бджільництво, досить важко впровадити, а це південна та східна Україна, більше розвинена переробка і, відповідно, більше жінок-пасічниць. Що стосується Західної України, то там досить багато жінок займається маткарством, пакетним бджільництвом. Наша ціль, об’єднуючись, зберегти автентичність кожної пасічниці. Кожна з них працює над своїм напрямком. У нас навіть є членкиня, яка виробляє вулики з очерету. Це екологічні вулики, які, на мою думку, в майбутньому будуть дуже популярні. Плануємо також взаємовигідний обмін продукцією між нашими пасічницями, для розширення асортименту. Адже чим більший вибір, тим більше шанс, що придбають той чи інший товар. В планах також створити онлайн-майданчик, де будемо пропагувати діяльність членкинь фундації та їх продукцію.

– А що чоловіча пасічницька спільнота? Сприймає жінок, які займаються бджільництвом, як рівних?

Леонора Адамчук:

– Не сприймають і не знаю чи будуть сприймати. Якщо, скажімо, на конференції жінка є спікером, ділиться здобутками чи напрацюваннями, то сприймають нормально. Якщо жінка в залі, ставить питання, то це нерідко викликає осудливі іронічні погляди, які говорять: «Як цього можна не знати?». Думаю таке ставлення пов’язане з тим, що на пасіці чимало робіт, які жінки, без фізичної допомоги чоловіків виконати не можуть. Але, на мою думку, питання механізації та автоматизації пасік будуть вирішені вже в найближчому майбутньому. Зараз дуже швидко розвиваються інформаційні технології в бджільництві. Якщо раніше на кочову пасіку треба було виїжджати кілька разів на тиждень, то сьогодні є відеоспостереження, електронні журнали, куди приходять дані з кожної бджолиної сім’ї щоденно.

-З чого краще почати жінці, яка прийняла рішення зайнятися бджільництвом?

Леонора Адамчук:

– По-перше, з’ясувати чи є алергія на ужалення бджіл та продукцію бджільництва. Дуже важко займатися бджільництвом, якщо є така проблема. Наступна умова це, звичайно, освіта, потрібно мати хоча б елементарні знання біології бджолиної сім’ї. Бджоли відрізняються від сільськогосподарських тварин соціальним типом існування тому робота ведеться з цілою сім’єю. Важливо також знайти однодумців, бо в сьогоднішніх економічних умовах важко самостійно щось починати. Звернутися, наприклад в регіональну організацію Спілки пасічників України. До речі на Тернопільщині однією з районних організацій пасічників успішно керує жінка, Наталія Белюх. Це “Об’єднання пасічників Борщівщини”. Ми з ними тісно співпрацюємо, але до нашої фундації Наталія не вступає, каже, що чоловіки її організації образяться…(жартує)
Є також рекомендації, які не тільки бджільництва стосуються, а будь-якої справи. Щоб почати все на серйозному рівні, звичайно, потрібен стартовий капітал. Далі постає проблема виходу на офіційний ринок. А точніше проблема незнання: як це зробити і де взяти потрібну інформацію. Тому минулого року ми ініціювали нформаційно-освітню програму, яка передбачає створення онлайн-платформи для жінок-пасічниць і навіть отримали грант на розробку такої платформи. Цього року плануємо реалізувати цей проєкт.

– Не раз доводилося чути, що жіночий та чоловічий підхід до ведення справ у бджільництві відрізняються. Це дійсно так?

Леонора Адамчук:

– Жінки креативніші від чоловіків. Це пов’язано з їх природою, фізіологією. Ми завжди хочемо, щоб все було гарно. Тому створюючи свою продукцію, виводячи її на ринок дбаємо, щоб вона була не тільки корисною, прибутковою, а й красивою. До того ж на мою думку, жінки мають більш комплексний підхід. Починаючи сезон, вони вже бачать конкретний майбутній результат. Наприклад, як вони презентують продукцію на якійсь конкретний ярмарці. Чоловік зазвичай мислить практичніше, думає як більше отримати меду в цьому сезоні. А жінка вже думає наперед, як його реалізувати, в якому вигляді. А якщо говорити про загальні тенденції, то чоловіки більш орієнтовані на гуртовий збут меду, а жінки на роздрібну торгівлю та переробку. Це косметика, десерти, харчові добавки та таке інше.

– Можете навести кілька прикладів мотиваційних історій успіху жінок-пасічниць?

Леонора Адамчук:

-Найяскравіші, на мій погляд, історії були презентовані у грудні минулого року на Всеукраїнському Жіночому Форумі “Lady’s BEEsness Day. Наприклад, Юлія Чиняєва. Киянка, виросла у місті. Але хотіла займатися апітерапією. Наразі вона є сертифікованою консультанткою з апітерапії, створила інтернет-магазин здорового харчування та натуральної продукції, у тому числі апіпродуктів. Зараз започаткувала абсолютно новий проєкт “Мандрівки пасіками України”.
Наталія Потурай з Тернопільщини, яка успішно розвиває свій медовий бізнес через Інстаграм, де спілкується сьогодні молодь, і знайшла свою нішу, Це молоді люди, які за здоровий спосіб життя, молоді матусі. Анжела Горбань своїм напрямком обрала локальний продукт. Вона просуває продукцію, яка вироблена в конкретному регіоні, а саме в Запорізькій області. Ірина Васильєва, яка позиціонує свою пасіку, як центр агротуризму в Луганській області та отримала відповідний грант. Також, її продукція отримала номінацію «Сувенір туристичного маршруту» у конкурсі «Туристичний сувенір Луганщини». Світлана Волинець є співвласницею першої в Україні компанії з сертифікованого виробництва апіпродуктів та Віце-президенткою асоціації апітерапевтів України. Я вважаю, що жіноче бджільництво в Україні розвивається стрімко і яскраво.

-Бджільництво, напевне, одна з найконсервативніших галузей. Але, хоч повільно, вона все одно розвивається, впроваджуються нові технології. За чим майбутнє?

Леонора Адамчук:

-Тут два шляхи й пов’язані вони із загальними тенденціями розвитку сільського господарства. Хочемо ми того чи ні, але маємо йти до екологізації, до органічного виробництва.У бджільництві це перехід від великих промислових пасік до менших: фермерських, сімейних, які вироблятимуть локальну продукцію. Другий напрямок, в якому Україна задає темп у Європі, це – запилення. Через те, що сільське господарство перевантажене агрохімією, кількість природних запилювачів значно знизилися. Тому найближчим часом має запрацювати ринок послуг бджолозапилення. І це буде одним з провідних напрямків бджільництва, так як і медово-товарний.

Довідка:

Леонора Адамчук, кандидат сільськогосподарських наук, доцент Національного університету біоресурсів та природокористування України, членкиня робочої групи з розвитку бджільництва при Мінекономіки України, голова правління ГО «Фундація жінок пасічниця», членкиня правління ГС «Асоціація керованого бджолозапилення «BeesAgro».

Автор: Інна Саріогло