Китай є найбільшим в світі виробником меду та інших продуктів бджільництва. Низька вартість робочої сили та інші чинники дозволяють китайським виробникам та експортерам тримати ціни на свій мед на мінімально низькому рівні і успішно видавлювати конкурентів з перспективних ринків.
Щорічно в Китаї виробляється 200-250 тис. тонн меду, 1500 тонн маточного молочка, 3000-3500 тонн пилку, 2500 тонн воску і 300 тонн прополісу. На внутрішній ринок надходить 50% виробленого меду. Його споживання швидко збільшується в міру зростання добробуту населення і становить зараз близько 100 г на душу населення.
Китайці вважають мед цінним харчовим продуктом, ефективним терапевтичним засобом і гарним подарунком. Виробництво маточного молочка становить 95% його світового виробництва. Споживання його в самому Китаї збільшується на 20% в рік. Більше 60% продукту експортується в Японію та інші країни Азії, а решта – в США і країни ЄС. З урахуванням того, що світові ціни на маточне молочко коливаються в межах 16,5-25 $ за кілограм, доходи від його експорту становлять близько 30000000 $ на рік.
Виробництво маточного молочка дозволяє китайським бджолярам «триматися на плаву» такою ж мірою, як американським – запилення плантацій мигдалю, садів і ягідників. До 1955 року бджільництво перебувало в руках одноосібників. В кінці 50-х років пасіки було передано комунам і держгоспам. У 1958 р було 3 категорії бджільницьких господарств: комуни, що мали 300 – 1000 бджолосімей; виробничі бригади, які мали 100 -300 бджолосімей; і виробничі групи, що мали 100 і менше бджолосімей. Бджільницька галузь в цілому безболісно вписалася в розпочаті в кінці 70-х років ринкові реформи. З цього часу уряд номінально припинив надавати галузі пряму фінансову підтримку.
Разом з тим був збережений контроль якості продуктів бджільництва, прийнята нормативна база, яка проводить межу між препаратами для загального зміцнення здоров’я, які виготовляються на їх базі та продукцією фармацевтичної промисловості. Державна підтримка бджільництва звелася до утримання санітарно-ветеринарної служби, сприяння просуванню нових технологій і підготовці кваліфікованих фахівців. Були розроблені довгострокові програми розвитку бджільництва в економічно відсталих регіонах з метою підвищення зайнятості їх населення. Доходи від продажу бджолярами меду та інших продуктів бджільництва, так само, як і маток, податками не обкладаються.
У 80-х роках землю було передано в користування приватним господарствам, які отримали право самостійно вирішувати, яку продукцію вони будуть виробляти. Приватник знову став головною фігурою в бджільництві. Державні пасіки продали, або здали в оренду, і до кінця 90-х років залишилося лише кілька держгоспів, що займалися виробництвом, переробкою і збутом продукції.
Загальна чисельність бджолярів оцінюється в 200 тис. Сюди входять любителі, професіонали і напівпрофесіонали. Кількість бджолосімей останнім часом скорочується: у 1979 році вона становила 4,3, в 1991 р – 7,5 і в 1999 р – 6,3 млн. Середні за масштабами бджільницькі господарства мають 40 – 60 бджолосімей і лише небагато господарств мають їх більше 300. Важливу роль відіграють кооперативи з 20-30 бджолярів, створені з метою скорочення витрат на виробництво і збут продукції. Багато кооперативів збувають свою продукцію безпосередньо на переробні підприємства. Кочуючі бджолярі виробляють понад 70% меду, а за деякими оцінками – значно більше. Як правило, для кочівлі об’єднуються 5-6 бджолярів, які орендують вантажівки і наймають в середньому 4 сезонних працівника.
Бджіл перевозять на поїздах або автотранспортом. Мігруючий характер бджільництва пояснюється як географічними особливостями Китаю, так і тим, що масиви медоносів відносно невеликі і розкидані на великій відстані один від одного. Власне, тільки дві провінції -Хейлунцзян і Внутрішня Монголія мають хороші перспективи для розвитку великомасштабного бджільництва, яке можна порівняти з канадським та американським. Свого часу значні за розмірами площі орної землі були передані в цих двох провінціях військовослужбовцям НВАК. Головні центри китайського бджільництва: провінції Чжецзян і Сичуань, в кожній з яких налічується більше 1 млн. бджолосімей.
На початку 90-х років великий інтерес до китайського бджільництва проявили великі закордонні компанії, що мають справу із закупівлями, переробкою і збутом різних продовольчих продуктів. Серед них була англійська «Фюерст Дей Лоусан», яка в цей період закуповувала в Китаї, Мексиці, Аргентині та інших країнах до 20 тис. тонн меду на рік. У 1990 р компанія міцно закріпилася на китайському ринку меду і створила там компанію зі змішаним капіталом. Китай постачає на експорт в основному мед акації, білої вики та липи. На внутрішній ринок поставляється мед лічжі, китайського фініка, апельсинів і вербени. найбільш розповсюджений мед – білий, екстра світло-бурштиновий і світло-бурштиновий.
Всекитайська асоціація бджільництва об’єднує бджолярів і фахівців галузі. Асоціація намагається контролювати якість меду, виробленого в країні, проте роль її в експорті меду незначна (10% його обсягу). У листопаді 1999 року представники галузі і чиновники відвідали Аргентину для ознайомлення, як поставлений там контроль якості виробленого меду.
Кочуючі та осілі бджолярі об’єднуються для прямих поставок меду та іншої продукції на фасувальні підприємства. У дрібно товарному виробництві меду важливу роль відіграють посередники, що кредитують виробників, консолідуючі розрізнені партії меду і т.д. Як правило, в ролі посередників виступають колишні бджолярі, які переключилися на торгівлю, а також пов’язані з бджільництвом чиновники.
Бурхливе будівництво переробних підприємств мало місце в 80-х роках. У 1991 році тільки 100 з 400 таких заводів були великими підприємствами, здатними приділяти серйозну увагу якості продукції. Надалі будівництво нових підприємств цього профілю було припинено. Проводилась лише модернізація виробництва та заміна обладнання. Багато з цих підприємств оснащені вакуумними установками для зниження рівня води в меді, який закуповується у виробників.
В останні роки ряд підприємств опинилися на межі банкрутства. Налічується 10 великих експортерів меду, більшість з яких паралельно експортує широкий асортимент продовольчих товарів. З 1995 р експортери меду зобов’язані купувати експортні сертифікати (рішення прийняте за наполяганням ТПП Китаю з метою контролю за експортом меду в США). Сертифікати можна перепродати іншим компаніям.
Джерело: https://ylejbees.com/index.php/pchelovodstvo-v-mire/330-pchelovodstvo-kitaya
