Донедавна бджільництво Мозамбіку мало одну велику проблему – зима. У цих краях вона наступає у липні і серпні. Прохолодно, часто йдуть дощі та дуже мало медоносів, навіть буває бджоли голодують. Щоб змінити ситуацію, на початку 90-х років минулого століття, бджолярі завезли в країну рослину вернонантурe (vernonanthura polyanthes) або як її ще іноді називають в Африці – бджолине дерево. Це чагарник або невелике деревце (яке віддалено нагадує евкаліпт) з білими квітками і тьмяно-зеленим довгастим листям. Батьківщина рослини Бразилія. Вернонантуру стали висаджувати на порожніх, відкритих ділянках землі, на узліссях, уздовж доріг. Рослина підтвердила репутацію прекрасного зимового медоноса і дозволила використовувати її нектар як підтримуючий взяток.
Ситуація різко змінилася 2000 року. Тоді над Зімбабве та Мозамбіком пронісся ураган «Елін». Його наслідками стали поламані ліси, пошкоджені сільхозугіддя. Як виявилося, постраждалі території дуже до вподоби вернонантуру: він їх швидко заселяє (насіння гарно розноситься вітром), легко укорінюється і швидко росте. Бджолярі були не тільки раді такому розвитку подій, а і всіляко сприяли цьому. В результаті рослина почала нестримно захоплювати тисячі нових гектарів щорічно. Як наслідок, підтримуючий взяток для багатьох бджолярів перетворився на один з головних. Мед з бджолиного дерева виявився відмінної якості: приємний аромат та смак, гарний колір та чистий відтінок. Так як у природі в цей час немає інших медоносів, то до того ж є монофльорним, що підвищує його цінність та вартість. Єдиний незначний недолік – швидка кристалізація, навіть ще в стільниках, але це невелика проблема, якщо вчасно відкачувати.
Проте, розповсюдженням цієї рослини вкрай незадоволені фермери. Усі вони пристрасно бажають, щоб бджолине дерево зникло. «Ми, звичайно, раді за наших бджолярів, але одним медом ситий не будеш. – говорить Леонард Маданхайр, фермер, який вирощує кукурудзу на сході Зімбабве. – Це дерево захоплює наші родючі сільськогосподарські угіддя. Ми перебуваємо у відчайдушному становищі. Вернонантур душить наші землі, скорочує посівні площі і врожаї. Ми нічого з цим не можемо вдіяти».
У відповідь, голова асоціації бджолярів провінції Манікаленд Ішмаель Сітхоул у бідах фермерів звинувачує їх самих. «Від бджолиного дерева страждають лише недбайливі фермери, які залишають орні землі незадіяними протягом двох або більше років. Безгосподарність і низька культура виробництва – ось головні причини всіх їхніх негараздів» – каже Ішмаель.
Але екологи зайняли сторону фермерів. Ця інвазивна рослина захоплює не лише пустуючи землі, а й чайні плантації, сади, пасовища для худоби, землі національних парків, не дає відновлюватися цінним породам дерев на постраждалих від стихійних лих (ураганів, пожеж) ділянках лісів. Викликаючи роздратування бджолярів, вони також виступають за повне знищення чужорідної рослини.
Крістофер Чапано, ботанік, голова Національного ботанічного саду Зімбабве, каже: «Поки що єдиний спосіб боротьби з вернонантурою, це його фізичне знищення, шляхом викорчовування з ґрунту, або, як це частіше роблять сільські жителі, ліквідують озброївшись сокирами та мачете. Але це трудомістке і малоефективне заняття. Рослина продовжує захоплювати території країни. Це перетворюється на національне лихо».
Уряд Мозамбіку та Зімбабве заявив, що знає про проблему, але поки не може її вирішити. Необхідний ефективний і водночас безпечний, перевірений гербіцид суворо вибіркової дії. Але розробити його поки не вдається, бо це дуже складне завдання. І поки воно вирішується, ситуація для фермерів погіршується, а бджолярі все швидше крутять ручки своїх медогонок, зігріваючись і душею і тілом у зимову африканську «стужу».
Анатолій ГУРМАН
