Природа наділила Камау (провінцію на крайньому півдні В’єтнаму), великими лісами, де росте багато кайюпутових дерев (висота рослини до 25 метрів). У серпні та вересні вони цвітуть, чудово пахнуть та виділяють нектар. На це частування злітається маса бджолиних роїв. На відміну від традиційного бджільництва, місцеві пасічники не ставлять пасток щоб їх упіймати і не утримують сім’ї у вуликах. Клімат та умови дозволяють обходитись без цього.
Для початку пасічник знаходить у лісі підходящу гілку кайюпути, товщиною 10-15 см і довжиною 2-3 метри, нахиляє її до землі під кутом 45°, закріплює, і приклеює по нижній кромці стовбура трохи воску (шматочки вощини). Це все. Дуже швидко на таку нехитру приманку прилітає рій і під відкритим небом відбудовує стільник, заповнює його розплодом та медом. Зазвичай на це йде місяць. Таких сімей у бджоляра може бути багато, а весь догляд полягає в рідких пізнавальних обходах. Коли приходить час збирати врожай, медова частина стільника просто зрізується в тазики.
Не дивлячись на простоту технології, пасічник таки повинен мати деякі специфічні знання, головне з яких – вміти вдало вибрати місце для привою. Потрібно враховувати напрям вітру, розташування сонця і траєкторію польоту бджіл. Важливо, щоб поруч із місцем була квітуча гілка кайюпути. З інвентарю на озброєнні пасічника блискучий мінімум – великий ніж, та лицьова сітка (не у всіх). Бджіл від стільника під час «відкачування» відганяють розпалюючи знизу гнилушки кокосових коренів. У бджолярів Камау є табу – бджіл не можна вбивати. Мисливці вважають ліс домом, а бджіл своїми свійськими тваринами.
Кількість зібраного меду залежить, як вдало було обрано місце, наскільки виявився завзятим до роботи рій і від погоди. У сприятливі роки і від хорошої сімей, з однієї гілки можна видобути до 10 кг меду, у невдалі, якщо сезон видався дощовими та холодними – близько 1 кг. В середньому виходить 5 кг. Рекордним вважається стільник який важив 43 кг і з якого вдалося видавити 15 кг меду. Смакові якості цього меду високо цінуються і мисливці за медом (як іноді називають тутешніх бджолярів) продають його по 11 доларів за кілограм.
Такий спосіб добування меду має офіційну назву Gac kèo ong і в 2020 році був визнаний ООН Національною нематеріальною культурною спадщиною В’єтнаму.
«Це визнання мотивує наших бджолярів залишатися у професії, сприяє місцевому економічному розвитку, захисту лісів та скороченню бідності», – сказав Тран Х’єу Хунг, директор Департаменту культури, спорту та туризму Камау.
Як тільки промисел отримав такий високий статус, він став широко відомим у світі. До провінції почали приїжджати туристи, а місцеві комерційні фірми стали організувати одноденні тури для тих, хто цікавиться подобного роду «полюванням». Туристи супроводжують пасічників у їхніх обходах, беруть участь у видобутку меду. Для них це екзотика, цікаве та незабутнє проводження часу на свіжому повітрі, а для місцевих «мисливців» додатковий заробіток.
Анатолий ГУРМАН, телеграм-канал автора: https://t.me/pasikadenzadnem
