Торгівля медом і воском була поширена в нашій країні ще в глибоку давнину. Згадки про українські землі, як багаті медом, зустрічаються у працях багатьох середньовічних авторів. Так, арабський письменник і географ кінця IX – початку X століття Ібн-Русте у «Книзі дорогоцінних скарбів» зазначав, що бджільництво – одне із занять слов’ян, котрі проживали на лісистій рівнині на відстані десяти днів шляху від землі печенігів. Вони робили з дерев щось на зразок глечиків, в яких знаходилися «вулики для бджіл» і зберігався мед (у кожній такій посудині – майже десять кухлів солодкого продукту).
Зібраний мед треба було вимірювати. Для цього використовували різні міри, відомості про які можна відшукати у джерелах. Так, 995 року князь Володимир, уникнувши небезпеки в битві з печенігами під Василевим, вирішив відзначити цю подію й наказав зварити «триста перевар» меду. Ідеться про медовий напій, який вимірювали спеціальною мірою – переваром. Утім, конкретної величини її в літопису не зазначено.
У літописах зазначено такі міри, як лукно, кадь, корчага. У джерелах ХІІ століття для визначення кількості меду зустрічається міра ваги берковець. Так, при пограбуванні в 1146 р. маєтку князя Святослава, тут було вкрадено 500 берківців меду. Отже, на Русі солодкий продукт вимірювали бочками, лукнами, берківцями; напої з меду – переварами, кадями, а для їх перевезення використовували корчаги, які одночасно були й одиницями вимірювання. Величини цих мір у руських джерелах не зафіксовано.
Зі зменшенням площі лісових масивів природних бортей ставало дедалі менше і їх замінювали штучними. Іноді для утримання бджіл виготовляли борті з розпиляних частин стовбура, які потім підіймали та закріплювали на дереві. Такі вироби називали козубами (бортними) й деякі дослідники вважають їх першими вуликами – колодами. Отже, поряд із бортництвом на українських землях почало розвиватися колодне бджільництво. Вулики-колоди встановлювали в полях, лісах, де були медодайні рослини. У 1394 році з’являються перші свідчення про використання міри колода на території Галичини, де зафіксовано її значні районні відмінності (галицька, стрийська, перемишльська та ін.). Так, за люстрацією 1565 р. перемишльський староста наклав на селян чинш – подать із кожного лану – як грошима, так і продуктами, у тому числі по 1 колоді вівса за перемишльською мірою.
У містах Галичини, наприклад, колода поділялася на 8 півмірків, кожен з яких мав місткість 15 краківських ґарнців, і дорівнювала 120 ґарнцям. У 1614 р. львівський півмірок важив 66,5 фунта та правив за місцевий еталон міри. Його виготовляли з дерева, засвідчували печаткою й підписами представників влади, а зберігався він у міській скарбниці Львова. Іншими мірами користуватися заборонялося. Оскільки львівський фунт дорівнював 405,224 г, то львівський півмірок важить близько 27 кг, а колода – 215 кг.
«Метрологічна служба» на основі колоди відома й в інших українських містах. Вони знаходилися, як правило, на ринковій площі, біля ратуші, під дашком, до якого кріпилися еталонні насипні міри об’єму (місткості), а збоку – металеві зразки мір довжини.
В описі Мозирського замку, проведеному 1552 р., також названо міру, якою вимірювали місткість меду – колода. В 1 колоді містилося 2 каді, в 1 каді – 4 відра, кожне з яких важило 2 камені. Отже, колода меду вміщувала 2 каді. Назва міри кадь походила від найменування дерев’яної посудини й була успадкована від руських часів. Про те, що каді виготовлялися з деревини, свідчить інвентар Оршанського замку 1560 року, в якому при описі королівського двору серед інших речей зазначено «кади липовые», а в іншому місці – «кадей порожних деревянных 3».
Колода була також і одиницею оподаткування. У 1471 р. жителі села Романова сплачували на Житомир 8 колод вівса, а селяни округи, окрім інших податей, ще й 8 колод вівса та 2 – меду.
У ХVІІ столітті спостерігається трансформація одиниць вимірювання. За інвентарем Козинського ключа, у 1670 році з панської пасіки мали зібрати 2, а з пасік підданих із чотирьох сіл – 4 пів бочки меду. Отже, ця міра була більш зручною, ніж колода. Так, у Кременецькому повіті за рік споживали 1800 ґарнців прісного меду, або 50 пів бочок (1 півбочка = 36 ґарнців).
В тойже час на території Галичини до кінця XVIII ст. колода залишалася найбільшою мірою об’єму для вимірювання збіжжя. Як і раніше, вона поділялася на 8 півмірків або 532 фунти. З входженням Галичини в 1772 р. до складу Австрії тут продовжували використовувати львівські міри. Лише за імператорським розпорядженням від 6 серпня 1855 р. у Галичині було запроваджено нижньо-австрійські (віденські) міри. У Лівобережній Україні, котра перебувала у складі Російської імперії на правах автономії, для збіжжя використовували четверту частину міри осьмачки – четверик. Зразки його зберігалися в магістратах та ратушах міст, а також служили для вимірювання сипучих продуктів на ярмарках і торгах.
Джерело: Український історичний журнал, 2014 рік, № 4, С. 179.
