В його роду ніхто не був бджолярем. Та й сам Леонід Іванович обрав бджолярство професією не відразу. Коли придбав свій перший вулик, за плечима вже була служба в армії, і, варта заздрості для багатьох, кар’єра виробничника: від слюсаря до заступника начальника управління однієї з найбільших будівельних організацій Київської області. Сьогодні Леонід Іванович Веред – головний технолог компанії “АПІСТАР”. Про бджіл може розповідати годинами. Таке враження, що знає про них все.

– З чого починали?

– З двох бджолиних сімей, Мені їх подарував товариш, який був пасічником. Потім прочитав, що для того, щоб приватна пасіка була більш-менш прибутковою, там має бути не менше 5 сімей. Я завів 5. Хотів, щоб мої діти споживали якісний мед. А коли вже було 5 вуликів, меду було достатньо, тому потроху почав продавати.Зацікавило, захопило, відчув, що потрібно нарощувати. Роботу я на той час вже поміняв: працював викладачем у виші, так що часу було більше. До всього доходив самостійно, досвідчені пасічники чомусь не дуже охоче ділилися своїми технологіями та секретами… Попервах розглядав бджільництво тільки як хобі. Пам’ятаю, до речі, як мене вперше покусали бджоли. Це був травень, сади цвіли. І в мене в одному з вуликів було дві сім’ї. Так вийшло, що вони вже почали роїтися. Я намагався їх розділити, ну й отримав ужалень 50. Деякі частини тіла трохи припухли, але нічого, все обійшлося.

Який на сьогодні середній вік українського пасічника? Приваблює бджільництво молодих людей?

– Років 5- 6 тому ціна на мед піднялася і багато молодих бізнесменів кинулися в бджільництво. Вони взяли кредити, поставили по 200 – 300 вуликів і, дійсно, отримували непогані прибутки. А потім ціна на мед впала, а разом з нею почав падати у молоді інтерес до бджіл. Так що сьогодні тенденція така, що молоді мало. По перше це— важка праця, де швидко прибутків не отримаєш. Не просто механічна робота. А треба розуміти, що ти робиш, для чого ти це робиш, любити те, що ти робиш. Дуже багато складових, від яких залежить успіх.

Я знаю, що в 2014 Вас обрали президентом Спілки пасічників України. Взялися за цю роботу з ентузіазмом, але вже через кілька років відмовилися очолювати Спілку. Чому?

– Дійсно, обирали мене президентом Спілки. Приємно було, що багато пасічників тоді за мене проголосували. Займався цією роботою близько трьох років. Підрахував якось: за один тільки рік провів у відрядженнях понад 100 днів, тобто третину року… Семінари, заходи, робочі зустрічі з пасічниками, а це все на громадських засадах, за власні кошти… А їх же треба було не лише витрачати, а й заробляти якось, і на це вже часу не залишалося. Тому й прийняв таке рішення. На той час, в мене було вже 85 власних вуликів. Якраз тоді мене запросили в Семенівку, це в Полтавській області. Там створювалася велика промислова пасіка.

Наскільки велика?

– Це була найбільша пасіка не лише в Україні, а й в Європі. В нас було 8 тисяч бджолосімей. Бджолопакети збирали по всій країні. Купляли лише у членів Спілки пасічників. Це було обов’язковою умовою, щоб підтримати авторитет Спілки. Поставили пасіку, запустили. Я взяв з собою в помічники старшого сина. У нас там було своє столярне виробництво, де ми робили вулики. Також був цех зі збирання рамок, протягування дроту та навощування. А ще почали варити медівку. Наварили 129 тонн. І хоча вже через кілька років політика власника всього цього господарства змінилася, і ми з сином вимушені були все залишити та повернутися додому, це був безцінний досвід. На сьогодні, я вже другий рік працюю в компанії “АПІСТАР”. Маємо понад 4000 бджолосімей.

Від чого залежить буде промислова пасіка успішною чи ні?

– По перше, це кадри. Минулого року, наприклад, ми провели школу для представників нашої компанії з Киргизії та Молдови. 12 днів тривало навчання. Навчальний клас знаходився на пасіці. Що важливо, в першій половині дня була теоретична частина, а після обіду ми йшли до вуликів і працювали, закріплюючи отримані знання на практиці. По друге, керівник підприємства має добре розумітися на бджільництві, розуміти природу бджоли. Ми налагодили роботу свого заводу по випуску вуликів. Важливим моментом для роботи промислової пасіки є організація доставлення пасічників на точки, транспортне забезпечення. Ми сформували 4 бригади з розрахунку 2 чоловіка на 800 сімей. Встигаємо, звичайно, але треба, щоб все працювало дуже чітко: пасічник не повинен відволікатися ні на які додаткові роботи, крім своїх безпосередніх задач. Одне з найголовніших питань — медоноси. Намагаємося, щоб працював медовий конвеєр. Перша квітка – це ріпак. Свого часу я звернув увагу, що саме на ріпаку бджолині сім’ї розвиваються найкраще. Справа в пилку. Жирність пилку ріпаку серед рослин медоносів – найвища. Крім того, талий сніг, який дає рослинам потужну енергетику росту. Щоб уникнути потрав, ми тісно співпрацюємо з аграріями, узгоджуємо, так би мовити, наші дії. Що цікаво, частенько сільгоспвиробники без особливого ентузіазму сприймають наші пропозиції поставити пасіку на тій чи іншій культурі. Але восени, коли вони отримують на 15 відсотків більше яблук, чи на 20 відсотків більше ріпаку, ніж зазвичай, ставлення змінюється, і вони вже самі запрошують приїжджати та запилювати рослини. Коли бджоли запилюють поля того ж ріпаку, аграрії мають повноцінне зерно: воно крупніше, схожість до 96 %, велика жирність, більша щільність та вага.

 Я знаю, що свого часу Ви стали автором інноваційної ідеї: застосовувати металізовану харчову плівку в вуликах для весняного нарощування бджолосімей…

– Приїхав якось на пасіку, коли ще сніг лежав, І там, де утворилися проталини, було дуже багато бджіл. Було холодно, а вони вилетіли пити воду. В мене сльози потекли, коли побачив. Я збирав їх жменями, кидав до вуликів. Але більшість загинула, не відігрілися…
Що таке мед? Мед це — дитина сонця і води. Коли бджола з’їдає мед, вона утворює тепло та воду. Інфрачервоне випромінювання потрапляє на блискучу поверхню плівки, відбивається і повертається. Коли на вулиці холодно, заморозки, вода конденсується на плівці, і бджола може пити у вулику. Вона не буде вилітати передчасно на холод, а буде чекати, поки потеплішає. Ми збільшили швидкість нарощування суші та бджолосімей. Хочу відразу підкреслити, що я категорично проти того, щоб в якості плівки застосовували фольгоізол. Він виготовляється на поролоні, який має до 40 хімічних компонентів, не є харчовим. До того ж поверхня його рифлена, теплове проміння потрапляє під різними кутами, гаситься і частково ефективність методу втрачається. Крім того, в паралоні може завестися міль. Чим доповнив пізніше, так це заставні дошки. Якщо класти тільки плівку, вона прилягає до суші нерівномірно. Там, де є зайвий простір, бджоли добудовують, де надто щільно – вигризають місточки і це займає час. Заставні дошки ми робимо з пресованого полістиролу і клеїмо на їх поверхню металізовану плівку. Під кінець осені плівку треба знімати, щоб матка не робила там кладки. А весною, ставити тільки після першого обльоту. І обов’язково накривати, інакше на плівці утворюється точка роси й води буде занадто багато.

Наскільки реальним є для великої промислової компанії органічне бджільництво?

– Насправді це можливо, але не в  перші роки діяльності, бо потрібно провести велику підготовчу роботу. Є такий вислів “виробити поля”, простіше кажучи, підготувати. А тоді вже можна й говорити про екопродукт. Наприклад, частина земель, на яких ми зараз працюємо, були взагалі не розробленими: бур’ян по коліна, на деяких, навіть, берези виросли. Корчували, чистили. З осені та ранньою весною боремося з бур’янами. Розкидаємо мінеральні добрива, дискуємо, щоб занести їх в ґрунт. На цей рік ми вже розписали, що коли буде цвісти та куди за чим їхати. Спочатку ріпак, потім переїжджаємо на фацелію, гірчицю та коріандр, соняшник і знову на фацелію та гірчицю.

Бджільництво в Україні — перспективний бізнес?

– Мед має попит, сьогодні навіть одноосібні господарства можуть виходити на великі ринки збуту. Майже в усіх медах, що продаються в Європі, присутній український мед. Але треба розуміти чітко: все не схопиш. Кожен має займатися своєю справою. Я маю на увазі, якщо ти виробник меду, то часу, щоб організувати його вигідну реалізацію, залишається обмаль. Тому має бути кооперація, або підприємство на родинних зв’язках. Чому на родинних, бо тут присутня більша довіра. Але кількість пасічників скорочується. Старі пасічники – не вічні, а молодих людей, як я вже відзначав, мало залучається до бджільництва. Якщо говорити про велике товарне виробництво меду, тут треба розраховувати на великі площі медоносних культур. Вже давно сформувалося таке поняття як Медовий пояс України. Сюди входять регіони з найбільшою медоносною базою. Це Вінниччина, Кіровоградська, Донецька, Харківська та Луганська області. Але навіть у цій місцевості медоносів все менше, вирубуються ліси, посадки розорюються. Немає дерев – немає вологи в повітрі, міняється мікроклімат. Враховуючи такі тенденції, навряд чи можна розраховувати, що в Україні в майбутньому буде багато меду. Розвивати бджолині сім’ї можна, але як їх забезпечити кормовою базою? Я вважаю, що перспектива все-таки не за товарним виробництвом, а за ексклюзивними медами, продуктами бджільництва та їх поглибленим переробленням.

Є у вас улюблений сорт меду?

– Я мед люблю і ставлюсь до нього з великою повагою, як до дуже цінного продукту. Хоча споживаю в невеликій кількості:2 чайні ложки на день. Мій улюблений сорт меду — ріпаковий, подобається його смак. Та головне — його користь. Цей мед входить в п’ятірку найкращих медів України. Ріпаковий мед має велику активність, бо ріпак, як я вже казав, починає рости  по талому снігу. Тому, цей мед наділений ще й особливою позитивною енергетикою. Ріпаковий мед речі сприяє регенерації\ клітин та виведенню з організму важких металів і, до речі, запобігає утворенню зморшок. Головне, щоб він був якісний, витриманий.

У Вас великий досвід в бджільництві: вже понад 20 років. Хотілося б почути кілька порад від Леоніда Вереда. Зокрема, щодо того як отримати якісний мед…

– До пандемії в Україні проводилися “Бджолярські круги”, де бджолярі могли зустрітися, поспілкувалися, обмінятися знаннями та досвідом. Дуже не вистачає сьогодні подібних заходів. А, щоб отримати гарний мед, головне розуміти, що наша задача – тільки допомогти бджолі, бо вона все-таки краще нас знає свою справу. І, звичайно, корм. Якщо його вистачає, бджолина сім’я добре себе почуває, активно розвивається та працює. Хочете мати якісний мед, беріть вощину не звичайну, а забрусну і без хімічних добавок. Підгодовуйте бджіл цукром лише тоді, коли в цьому дійсно є нагальна потреба. Обробляйте весною бджіл хімічними препаратами проти кліща обов’язково до першого медозбору. Можна використовувати й натуральні препарати. Але треба розуміти, що вони знищать не більше 30 відсотків кліщів. Працювати з препаратами взагалі потрібно дуже обережно та уважно. Я пам’ятаю, 80-ті роки, коли в боротьбі проти кліща Варроа почали використовувати препарат Біпін, який впливає на серцевий м’яз кліща. Але, на жаль, не тільки кліща, а й людини… А мені не раз доводилося бачити, як пасічник, розламуючи ампулу з препаратом, нюхає її, а обробляючи бджіл, не користується засобами захисту. Застосовуючи полоски для захисту від кліща, слід обов’язково перевіряти який препарат застосовуєте. Якщо не вказано, краще такі взагалі не брати. Бо можна і бджолам нашкодити, і мед зіпсувати. Не спішіть з відкачуванням меду, дайте йому дозріти. Постійно слідкуйте за здоров’ям бджіл. Не залишайте на зиму у вулику більше ніж 6-7 рамок, Якщо буде більше, крайні рамки можуть від холоду запліснявіти. І таких тонкощів багато. Знання приходять з освітою та досвідом.
А тому, хто сьогодні роздумує заводити пасіку чи ні, краще відразу відповісти собі на чотири головних питання:
– Чи є можливість утримувати?
– Чи є медоносна база?

– Яка система вуликів краща? Яку породу бджіл обрати?

На сьогодні на пасіках в Україні використовується близько 10 видів вуликів. Для порівняння, в Канаді — один, в Польщі — два. Я вважаю, що таке різномаїття лише ускладнює роботу пасічників, а тим, хто тільки починає, визначитися і не помилитися особливо складно. Нам вже давно треба рухатися в напрямку стандартизації, обравши один — два види вуликів, які є оптимальними для українських умов. Якщо досвіду у пасічника ще немає, то краще все-таки обирати вулик “Українка”. Це вузька висока рамка по типу природного дупла. В такому вулику навіть, якщо пасічник помилився з укладанням сім’ї, вона все одно виживе. Бджолопакети я рекомендую брати тільки у фахівців. А ще краще, перш ніж замовити, самому поїхати на обрану племінну пасіку та подивитися як там вирощуються бджоли.

Автор: Саріогло І.