Бджоли з різних регіонів не зрозуміють одна одну, бо розмовляють різними діалектами. Понад 70 років тому вчені вперше заговорили про те, що бджоли спілкуються за допомогою танців.

Припущення, що у медоносних бджіл може бути танцювальна мова, було вперше зроблено лауреатом Нобелівської премії Карлом фон Фрішем та його учнем Мартіном Ліндауером. Нові дослідження доводять, що Фріш і Ліндауер мали рацію, до того ж в різних регіонах малюнок бджолиного танцю відрізняється і має діалекти.

За допомогою танцю бджоли визначають, коли краще повернутися до вулика, повідомляють де і як далеко знаходиться їжа та іншу важливу для сім’ї інформацію. Комахи при «танці» активно трясуть черевцем. Напрямок його руху показує напрямок шляху об’єкту щодо положення сонця, а час виляння показує відстань.

Однак тривалість польоту і виляння у різних бджіл неоднакові. Для прикладу вчені порівняли їх у східних, карликових і гігантських бджіл (Apis cerana, Apis florea і Apis dorsata). Виявилося, що вони літають на відстані в один, два з половиною і майже три кілометри відповідно.

Під час передачі інформації щодо джерела їжі, яке знаходиться на однаковій відстані найдовше виляє черевцем східна медоносна, трохи менше – гігантська і ще менше – карликова. Подібні відмінності були виявлені на прикладі медоносів з Великобританії, Японії, Індії та Ботсвани. 

Джерело: https://royalsocietypublishing.org/doi/10.1098/rspb.2020.0190