Бджільництво – це не бізнес чи професія, це, перш за все – покликання, вважає пасічник з Камки на Чернігівщині Юрій Кожедуб. Утримує пасіку він з 2000 року. Починалося все з однієї сім’ї, зараз у бджоляра їх вже 150. Заохотив до пасічникування Юрій і власного сина, і кума. І хоча сьогодні, в умовах війни, українські бджолярі виявились не в кращих умовах, Юрій Кожедуб не втрачає оптимізму і продовжує займатися улюбленою справою.

Бджоляр розповідає, що із дружиною та сином працюють навіть на свята, адже у пасічників немає вихідних. Вихідні лише, коли йде дощ, або 19 серпня, на День пасічника, сміється Юрій.

“Пасіка прив’язує, – говорить бджоляр. – Якщо полюбив цю справу – то це вже на все життя”.

Що ж до реалій українського бджільництва під час війни, Юрій Кожедуб нарікає на подорожчання обладнання, вощини, інструментів та ліків для бджіл. У той же час, гуртова ціна меду цього року нижча, ніж минулого.

“Не стало більшості оптових закупівельників, з якими працював раніше. Не виходять на зв’язок гуртовики з Кривого Рогу й Кропивницького, залишився тільки контакт закупівельника з Ромнів (Сумщина)”, – розповідає пасічник.

Такі реалії когось можуть примусити покинути пасічникування, але це точно не про пана Юрія.

“Не кожна людина може бути бджолярем. Дехто з молодих починав пасічникувати, та ненадовго їх вистачило – кинули цю справу. Річ у тім, що бджоли – не для грошей, не для наживи. Бо на пасіці не розбагатієш, навпаки – часто втрачаєш. Вона ж вимагає повної віддачі, увесь твій час, значних затрат. Тому бджіл треба любити й усе. Як кажуть, з ними лягати спати й вставати. Бджільництво не може бути бізнесом, це заняття для душі”, – говорить Юрій Кожедуб.

http://stilnyk.com.ua/2022/08/31/ne-kojna-liudyna-moje-buty-bdjoliarem/