Село Великий Рожин – це частина туристичного веломаршруту «Карпатські медові стежки», який розрахований на один день. Але, як показує досвід, дня недостатньо, аби встигнути відвідати всі пасіки, що є на маршруті. Бо ж тільки у Великому Рожині є понад 20 бджолиних господарств.
Пасіка Івана Сащука зараз налічує 30 бджолиних сімей. Чоловік розповідає, що цьогоріч зібрав понад 100 літрів травневого меду – це найбільший урожай за останні 10 років.
«Для такої кількості сімей 100 літрів – це небагато, – каже Іван Сащук. – Але карпатський мед має більшу цінність, ніж польовий. По-перше, в нас бджола збирає нектар з багатьох квітів і мед виходить насиченим смаком та кольором. А по-друге, в горах цвітуть такі рослини, яких немає на рівнинах – афини (чорниця – авт.), наприклад».
Переважно мед в Карпатах беруть двічі на сезон. Перший раз вкінці травня або на початку червня, залежно від того наскільки була холодною весна. До речі, пан Іван – єдиний на селі використовує електричний підігрів вуликів. Каже, це додаткова стимуляція розвитку бджіл. Інші пасічники жартують, що я кожушки видаю кожній бджілці, – сміється чоловік.
Другий раз мед беруть в серпні, перед Медовим Спасом або ж святом Маковія. Для «Репортера» Іван Сащук зробив виняток і дозволив покопирсатися у вулику поза графіком.
«Виймаємо медову рамку з корпусу та струшуємо бджіл у вулик, – показує, як треба робити пасічник. – Тих бджіл, що залишилися, змітаємо пером і ставимо рамку в переносний ящик».
Пан Іван єдиний в селі Великий Рожин використовує електричний підігрів вуликів
«Всередині звичайна трухлятина, яка не горить, а димить, – пояснює Сащук тримаючи в руках спеціальний димар. – Пасічники використовують цей прийом, аби бджола переключилася з оборони свого житла на те, щоб набрати меду та покинути вулик. Це багатовіковий інстинкт бджоли. Коли в лісах виникали пожежі, то бджоли, чуючи запах диму, набирали меду і покидали свої дупла. А ті, що не тікали – гинули».
Відібравши найбільш насичені соти, йдемо відкачувати мед. Пасічним ножем пан Іван розпечатує стільник. Каже, забрус, так звана медяна печатка, цінніший ніж сам мед. Далі пасічник вставляє рами в медогонку. Це така величезна бочка з краном для зливання меду, всередині якої є кілька касет для рамок.
«Тут важливо правильно розмістити рами, – говорить бджоляр. – Комірки мають бути повернуті вверх, інакше при відкачці, рами будуть ламатися».
А далі трохи магії або фізики, хто в що вірить. Під час обертання рам навколо осі медогонки, мед витікає зі стільників і по внутрішній стінці медогонки стікає на дно. Потім його проціджують через спеціальне сито і готово – можна їсти. Хоча, якщо чесно, їсти ми почали після того, як почули про корисні властивості забрусу. Звісно, те що відкачали, нам теж дозволили забрати з собою.
Карпатський мед відрізняється не лише своїми унікальними лікувальними властивостями. Він ще й екологічно чистий, адже в цих краях не заведено обробляти городину та садовину хімікатами. А ще – тутешні пасічники докладають всіх всі зусиль, аби зберегти бджіл Карпатської породи.
Голова громадської організації об’єднання пасічників «Карпатська екопасіка» Віталій Андрусяк розповідає, що карпатка відрізняється своєю зимостійкістю, дружелюбністю та продуктивністю. Він це знає напевне, адже захоплюється бджолами з 15 років.
«В мене пасічників в сім’ї не було, – говорить Віталій Андрусяк. – Я побачив у батька свого товариша вулик і мені стало цікаво, як в комах відбувається соціальне життя. За зиму перечитав всю літературу в місцевій бібліотеці, а навесні придбав перші вулики».
Коли Андрусяк почав ґрунтовніше цікавитись бджільництвом, то з’ясував, що є декілька порід. Вони відрізняються забарвленням, розмірами, довжиною хоботка, агресивністю, плодючістю маток, стійкістю до хвороб та іншими ознаками.
«Почався цікавитися, яка бджола є в нас і виявив, що «дворняга», так би мовити, з якою ми працюємо, далеко не карпатська, – каже пасічник. – Тоді я вийшов на бджолорозплідник карпатської популяції бджіл в Калуші. Взяв першу зарплату і купив 10 бджоломаток. На той час зарплата в мене була 800 грн, а бджоломатка вартувала – 100 грн. Пам’ятаю, дідусь мій, вже покійний, якраз на пошті пенсію брав, а я матки забирав. І він каже мені: «Хлопче, ти геть розум втратив? Ти за що гроші віддаєш, то ж жменька бджіл!» Але в той же рік я побачив колосальну різницю. З простих наших бджіл я відкачав по три літри меду в середньому, а з «карпатки» вийшло близько десяти літрів. Та й взагалі бджола геть інакша і відповідає заявленим критеріям – миролюбність, зимостійкість».
З того часу Віталій Андрусяк займається виведенням чистопородних і високопродуктивних маток та продажем бджолосімей. Та біда в тім, що дуже важко зберегти генофонд, якщо пасічники привозять на територію регіону інші породи бджіл.
«Бджоломатки паруються в повітрі і, щоб зберегти породу, потрібно, аби на певній території був масив чистокровної бджоли, – розповідає Андрусяк. – Тож перше, що ми зробили, ініціювали встановлення знаків, що ввезення інших порід бджіл на територію району – заборонено. Далі ми провели дослідження, під час яких з’ясували, що в нас високий рівень гібридизації карпатської та степової бджоли, та все ж таки переважає – карпатська».
І чим вище в гори, тим чистіша порода. Тож у Великому Рожині вирішили створити бджолорозплідник Карпатської породи. Це буде діюча пасіка, де можна буде скуштувати продукти бджільництва та купити їх, самостійно відібрати мед та виспатись на вулику.
До речі, про сон на вуликах. У Великому Рожині така послуга є. Один з апібудиночків є в Івана Сащука. Він побудований на десяти вуликах і розрахований на двох людей. За його словами, достатньо лише кількох годин сну на вуликах, аби відновитися після важкого робочого дня.
«Я будиночок зробив, коли почався карантин і не було чим себе зайняти. Якби не пандемія, то й будиночка в мене не було б. Тому в кожному мінусі є свій плюс», – каже Іван Сащук.
Ще один апібудинок є на пасіці Миколи Калинича. Він вже пасічник в другому поколінні, бджоли йому перейшли у спадок від батька. А пан Микола, своєю чергою, передасть комах у спадок сину Руслану.
«В мене бджоли не кусають. Головне – їх не ображати, бо вони маленькі, а ми великі», – сміється Микола Калинич та дістає з вулика рамку.
На пасіці пана Миколи можна не лише скуштувати стільникового меду, а й порозглядати декоративні вулики. Та й взагалі люди у Великому Рожині дуже гостинні. Село тільки робить перші кроки у розвитку туристичної галузі, тож туди ще не добралися величезні групи мандрівників і там нема кілометрових заторів, як в Буковель.
А природа, повірте, не гірша. А ще там є чимало водоспадів та красивих скель. До речі, можете в цьому самі переконатися – на день села, який святкуватимуть на Маковея, 27 серпня. Заодно й скуштуєте свіжого меду.