У бразильському місті Лондріні (населення 600 тис. осіб) стався неприємний казус. У місті є два вулики, один з яких встановлений на площі у північній частині міста. 25 січня один із городян, за не з’ясованими поки що мотивами, вирішив образити бджіл, і помочився у вулик. В результаті, розлючені таким неповажним до себе ставленням, бджоли в люті накинулися на перехожих. Було вжалено 10 осіб, двоє з яких доставлені до лікарні. На наступний день міська влада зобов’язала винести з міста всі дві бджолосім’ї, включаючи скривджену (що вважаю не справедливим, прим. ред.).

Цікаво, що робити це буде спеціально найнятий для такої роботи пасічник. За іронією долі такого фахівця вперше в історії міста найняли буквально за день до цієї події. Пов’язано це з тим, що в мерію часто дзвонять жителі з проханням прибрати рої або сім’ї диких бджіл (ос), що оселилися в дуплах дерев, або міських забудовах. Міська влада вирішила, що вистачить вирішувати подібні проблеми варварськими методами, і найняла спеціально навчену людину, однією з улові роботи якої стало збереження життя бджолам. Сім’я має бути вивезена та залишена під опікою досвідченого бджоляра, який зобов’язаний використовувати її з користю для суспільства. Ос також слід вивозити в ліс і випускати на волю на віддалені від людського житла.

Ще кілька умов. Бджоляр повинен працювати у нельотний для бджіл день чи вночі. Після закінчення роботи повинен закласти в місце перебування гнізда репеленти, щоб там знову не оселилися комахи. Працювати необхідно з гарантією безпеки для себе та оточуючих.

Повідомляється також, що бджоляра, який займатиметься звільненням мегаполісу від комах, що жалять, звуть Селестіто. Він професійний пасічник, має 150 сімей та стаж понад 20 років. Бджоляр повинен бути постійно на зв’язку з міською владою та приступати до виконання своїх обов’язків протягом 24 годин від часу надходження замовлення. Усього таких замовлень може бути не більше 50 за сезон та щоразу за фактом виконаної роботи, йому гарантовано винагороду у 337 бразильських реалів (2 400 грн.).

Від автора. Міських бджолярів із подібними завданнями у світі стає дедалі більше. Найчастіше з дикими роями чи сім’ями у світі все ще розбираються доблесні рятувальні служби шляхом використання балончиків з дихлофосом або струменем води з брандспойту. Але нові віяння диктують гуманне та поважне ставлення до запилювачів, звідси й нова професія. І це правильно. Ще й тому, що це хороша можливість підробити пасічникам, як кажуть, не медом єдиним. Нажаль, приміряючи цю посаду до реалій України, гадаю, що наші міста обзаведуться такими фахівцями останніми у світі. А все тому, що країна дуже багата на бджолярів.

Влітку минулого року я став свідком такої ситуації. На жвавому міському проспекті не дуже високо на дереві прищепився невеликий рій. Тут же зібрався невеличкий натовп зацікавлених, які прикриваючи очі від сонця дивилися на дивину, тицяли пальцями і традиційно згадувала діда, який також тримав бджіл. Молодь фотографувала один одного на фоні рою, робила селфі і одразу викидали цікавинку в соцмережі. Кілька людей дзвонили по телефону. І зрозуміло, що не у мерію, а знайомим бджолярам. Зацікавився перспективою обзавестися ройком і я. Але, поки роздумував, що робити, куди бігти, до місця прибули вже два пасічника і посварилися за першість. Переміг той, що зрозумів, що тут головне діяти швидко: у найближчому супермаркеті знайшов картонну коробку, позичив у прибиральниці віник і ризикнув розпочати роботу без лицьової сітки. Конкурент, який вирішив діяти більш цивілізовано і бігав додому за інструментом, втратив дорогоцінні хвилини та програв. Ні, з такою любов’ю нашого народу до бджіл і бездомних роїв, професія міського рятувальника-бджоляра навряд чи стане актуальною в найближчому майбутньому…

Анатолій ГУРМАН