Всі бджолярі, початківці та досвідчені, мріють про те, щоб до головного взятку бджолині сім’ї підійшли сильними та працездатними. Але ж наростити силу сім’ї до медозбору – це ще половина справи, головне – утримати бджіл у робочому стані. Від цього в основному залежить успіх сезону.

Начебто тут і говорити нема про що, але все-таки слабкі сімейки ми продовжуємо зберігати з осені і пестувати навесні. На громадських пасіках це робиться для того, щоб був не такий помітний спад після зимівлі, а у бджолярів-аматорів теж свій сенс – сімейки, за їх розрахунками, дадуть більше розплоду, ніж при об’єднанні в одну.

Але ж відомо, що навесні в сім’ях сильних і середньої сили для виведення нових і нових поколінь бджіл створюються кращі умови. Бджоли в них живуть довше, набагато легше переносять несприятливу погоду, краще зимують, бо за час зимового періоду споживають на одиницю ваги менше корму, навесні виходять не такими зношеними і добре використовують ранній, хоч і слабкий, взяток.

Особливо наочно ці переваги виявляються наприкінці пасічного сезону. Якщо слабкі сім’ї не були підсилені кілька разів навесні рамками з печатним розплодом, то вони не зможуть самостійно наростити силу настільки, щоб якнайповніше використати медозбір, який в окремі роки часом триває тижнів зо два, тому що прийдуть у нормальний стан лише тоді, коли взятки вже закінчаться.  Крім того, для підтримання температури в гнізді під час частих весняних похолодань, у період нарощування розплоду і для обігріву клубу взимку у слабких сім’ях потрібно більше енерговитрат, тому мешканки вулика повинні споживати більше корму. Це призводить до переповнення їх кишечників завчасно, а в результаті – пронос, ослаблення і можлива  загибель.

Навесні, відразу після обльоту, бджоли з сильних сімей того ж дня повертаються з обніжжям, а зі слабких навіть і не намагаються облітатися, тому що вони зайняті підтримкою температури, задовольняючись тим запасом корму, який є в гнізді. Та й чи багато слабка сімейка може вислати бджіл, адже за нектаром, пилком і водою в хорошу погоду навіть із сильної сім’ї вилітає з гнізда в середньому лише 30% його мешканок. Більше того, навіть за наявності в слабкій сім’ї молодої плідної матки великої кількості розплоду в цей час не буде, тому що його нема кому обігрівати і годувати.

Початком підготовки бджіл до роїння вважається час появи трутневого розплоду, хоча це необов’язково має призвести до роїння. Основна ознака – відкладання маткою яєць у мисочки. Якщо у цьому випадку сім’ї надати свободу дій, вона може роїтися неодноразово. У результаті сильна сім’я перетвориться на кілька сімейок, одна слабша за іншу.

У бджолярській практиці, якщо ставиться мета збільшення пасіки, то вона досягається як природним роїнням, так і штучним шляхом: формуванням відводків, нальотом на маточник, поділом сім’ї на півльоту тощо. Для пасічника, мета якого якнайповніше використати медозбір, мороки вистачає, оскільки перераховані вище методи стримування роїння мають як позитивні, так і негативні сторони. Всі вони вимагають додаткових вільних вуликів та вуликів, заздалегідь підготовлених для утримання відводків за глухою перегородкою з додатковим льотком у задній стінці, холстиків, подушок. Наступне їх об’єднання теж забирає багато часу, та й робота трудомістка, особливо одному при значній кількості сімей.