Якщо припустити, що це можливо, і бджолярі всього світу одночасно перестануть лікувати бджіл від варроатозу, то, як припускають вчені, помре 98-99% бджолосімей на планеті. Це дасть катастрофічні наслідки для біосфери. Сильно зменшиться врожайність, можливо, зникнуть деякі види рослин. Але 1-2% бджіл, які мали б щасливу здатність виживати поряд з кліщем, через десятиліття повернули б своє колишнє важливе місце в природі. Можливо, такі катаклізми за час еволюції бджоли траплялися неодноразово. Але людство не може допустити такої руйнівної для себе кризи, от і бореться хімічними способами, визнаючи, що цим кардинально змінити ситуацію неможливо.
А якщо знайти шляхи прискорення контрольованої еволюції і вивести бджолу, здатну співіснувати з паразитом без катастрофічних для себе наслідків? Ідея не нова і робота над нею ведеться з моменту появи кліща. Але успіхи поки невеликі…
Біолог, ентомолог і бджоляр Ренді Олівер зі США вважається провідним у світі фахівцем боротьби з варроа. З 2017 року він серйозно зайнятий виведенням стійкої до кліща породи на своїй пасіці, яка налічує 1500 сімей. Коли він починав, виживання сімей позбавлених лікування становило лише 1%. Однак, завдяки щорічному селекційному розведенню, ця цифра збільшилася до 20%. Успіхи невеликі, це визнає й Олівер. І пояснює причину – ізоляція пасіки не повна, залітні трутні з генетично небажаних сімей сильно псують роботу.
Штучний відбір, зі слів американського біолога, йде за двома типами поведінки.
Перший. Є бджоли, здатні фізично знімати паразита з інших бджіл та ушкоджувати його. Помічено навіть, що заражені бджоли іноді виконують спеціальний вібруючий танець перед «чистильницею» волаючи про допомогу у звільненні від чудовиська, що присмокталося.
Другий. Так звана гігієнічна поведінка. Деякі бджоли-виховательки мають щасливу здатність визначати по запаху, що личинка або лялечка заражена вароатозом або вірусним захворюванням і викидає потенційно небезпечне потомство з вулика.
Завдання селекціонера виявляти та закріплювати ці корисні особливості поведінки, зберігаючи інші корисні для людини якості бджолиної сім’ї. І, можливо, вчені давно наблизилися б до успіху, якби, як уже зазначалося вище, було можливе контрольоване спарювання.
Анатолій ГУРМАН
