В селе Кошмаки Рафаловской территориальной громады есть эксклюзивная пасека-вагончик. Ее хозяин – аграрий Иван Подлесный , арендующий местные земли в Любахах, Суховоле и Лозках – в общей сложности почти 300 гектаров. Имеет шесть единиц техники и трудоустроил пятерых местных жителей.
Стало цікаво, чи може цей приклад стати новелою у бджолярстві й агровиробництві України?
В традиційній пасіці вулики, хоч і вважаються мобільними, здебільшого стоять на землі, й лише у розпал медоносного сезону кочують на кращі поля і медоноси. А пасіка “Берендей” – це вагончик з наповненням-вуликами. Його можна поставити на лафету, зачепити до легковика і мандрувати від медоноса до медоноса або й кудись інакше. Вміщує така пасіка від сорока до вісімдесяти вуликів водночас і є зручною в догляді. Ззовні мобільна пасіка “Берендей” барвиста: окремими кольорами позначаються домівки – внутрішні вулики. Відомо, що бджоли розрізняють кольори, тому й знаходять з-поміж кількадесяти отворів свій, рідний.
– “Берендей” – унікальне поки в Україні рішення для бджолярів. Бо це є автономна пасіка, пересувний касетний павільйон, модель бджолоферм. У мене – на сорок вуликів, а є й на вісімдесят. Тут винахідники на практиці поєднали технології для отримання продуктів бджільництва найвищої якості. Окупається “Берендей” приблизно за рік. Поки пасіка працює лише на мою родину і особливих прибутків не приносить, ми ще розвиваємось, – розказує господар Іван, вдягаючи захисне спорядження від укусів і підморгує у бік пасіки.
Іван не боїться пускати своїх бджіл збирати мед на оброблених посівах. Його пасіка стоїть поряд з орендованими полями, де ведеться обробіток рослин пестицидами, гербіцидами, стимуляторами росту, мікроелементами, фунгіцидами, інсектицидами – буквально через польову дорогу. І бджолам нічого з хімікатів не шкодить! Навпаки – виявилося, пасіка є індикатором екологічності сучасних агротехнологій для сільгоспвиробника.
Я запитала, як комахи живуть на обробленому хімікатами, доглянутому полі, що вже за метрів десять від пасіки квітує медоносами.
– Ну, ви влучно підмітили, що поле доглянуте. Я беру лише сертифіковане насіння у авторитетних фірм. До всього, закуповую і використовую лише дозволені і сертифіковані препарати для обробітку. Вони, правда, на порядок дорожчі, але то виправдані витрати – екологи жодного разу ще не придирались. Часто перевіряє місцева Держпродспоживслужба – все в порядку. Згідно з вимогами, про графік обробітку попереджаємо місцеву владу і пасічників, сам обробіток проводимо увечері чи й уночі – комахи, птахи не літають, худоби на випасах поряд і людей на городах нема. З росою препарат вбирається швидше, а, відповідно й ефект кращий. Випари, що утворюються під час обприскування удень, не отруюють навколишню фауну, флору і людей також.Тому і рослини гарні, і природа не страждає, і моя совість чиста, – розказує аграрій-бджоляр Іван Підлісний, неспіхом виймаючи чергову свіжу рамку меду з вулика.
У лісі під Любахами, де має орендовані наділи Іван Володимирович, є лісові вулики-довбанки з роями – там комахи теж живуть і успішно медоносять, попри те, що землі поруч обробляються хімікатами. Це доводить, що при застосуванні правильних формул обробітку землі – хімікати не є такими агресивними для комах, людей і довкілля.
Місцеві жителі і власники земель спочатку з недовірою ставились до діяльності Івана – останнім часом аграрії тут все частіше нехтують правилами обробітку посівів, санітарними вимогами та держстандартами щодо використання отрутохімікатів та пестицидів. Їхня діяльність здебільшого призводила до виснаження ґрунтів, отруєння худоби і загибелі бджіл, подекуди навіть люди скаржились на ознаки отруєнь і звертались у лікарню. Проте, за час фермерської діяльності Івана на землях Вараського району йому та його підприємству прижилася хороша репутація.
Але нащо бджоли, адже міг би і так землеробствувати?
– Ви розумієте, це для мене як лакмус моєї честі і совісті перед людьми, серед яких живу. Бджола – комаха делікатна і чиста. Вона все через себе пропускає. Якщо я зловживатиму отрутами – вони вимруть. Якщо вони житимуть – я матиму і врожай більший, і задоволення, і смачні та корисні продукти їх діяльності. Якщо ми, люди, зможемо знайти спільну мову з природою, як от я з бджолами, як аграрій – люди довірятимуть більше мені, бо я не шкідник ні природі, ні людям, а, отже, я зможу розширити свої землі для обробітку за рахунок збільшення угод на оренду землі з приватниками.
У вагончику Івана Підлісного поки лише сорок вуликів. Щоб пасічник мав прибуток, треба зареєструвати пасіку та ще докупити п’ять-шість таких павільйонів-вагончиків “Берендеїв” з вуликами.
Торік прийшла креативна думка Івану Підлісному: на території мобільної пасіки створити “релакс-зону” і локацію “зеленого туризму”. Там він хоче побудувати апібудинки – дерев’яні будиночки з вмонтованими під лежаки вуликами, де для людей проводитимуться лікувальні сеанси апітерапії, та агросадибу – садибу, де гості житимуть в умовах, максимально наближених до природи. Щоб і друзі приїжджали, і місцеві та гості користувались, щоб про Рафалівську громаду більше людей почуло і до району поїхали туристи. Між іншим Іван зазначив, що й апібудиночки можуть мандрувати.
Але завадила реалізації цієї об’ємної мрії повномаштабна війна.
– Я не відкинув мрію. Я її відклав до перемоги. А поки пріоритетом є землеробство і врожай для підтримки економіки. Наразі через суттєве зростання цін доводиться важко, але я отримав підтримку від держави. В ідеалі в цьому регіоні має бути в пріоритеті рослинництво і тваринництво, органічне виробництво, бо є людський ресурс.
