Ця історія розказана відомим пасічником та медоваром Федором Микитовичем Дейнекою. Історія про те, що не варто здаватися навіть тоді коли здається що втрачено все …

Після того, як я евакуювався зі Старого Салтова (Харківська об- ласть) і поїхав на пасіку на Волинь, у село Гайове. Господар пасіки був на фронті, служив у ЗСУ, а я доглядав його пасіку в 70 сімей до жовтня місяця. Другого жовтня я вже звідти поїхав, пасіка була підготовлена до зими і я її залишив там, а сам поїхав додому, так як у нас обстріли вже припинилися, Старий Салтів перестали громити і я повернувся.

Звісно, моя пасіка залишалася без нагляду і з пасіки у 60 сімей, коли я приїхав, залишалося 20, які не можна було ні розібрати, ні перевірити, ні підготувати до зими, вже жовтень місяць був. Вони в мене залишалися у двох корпусах, хоча мали вже бути в чотирьох.

Все було забито медом, все склеєно, вулики неможливо було розірвати і я вирішив, що нехай вони зимують самі до весни, а навесні тоді вже робитимемо ревізію. Так вони й перезимували, лише 22 сім’ї в мене залишилося. Почав я весною ревізію робити, але дивлюся, що так лишати неможливо, треба руйнувати їхню родину. Я залишив верхні корпуси і далі вони вже жили так.

Рік я до них не лазив, бо це було неможливо, вони рік були без нагляду. Але щоб відновити пасіку, треба було поїхати, десь купити бджіл. У мене друзі по всій Україні, я зателефонував до Івано-Франківської області і поїхав туди, мені запропонували виділити там пасіку, без грошей у вигляді подарунка, але все одно треба було з ними розрахуватися медом потім. Я так і вчинив, поїхав. Підготував 16 порожніх вуликів та поїхав до села Косів на Івано-Франківщині. Приїхав на пасіку, завантажили у ці вулики повноцінні сім’ї, і я поїхав до Київської області, потім до Черкаської, там де Дніпрові кручі (Канівський район, на кордоні Київської та Черкаської областей).

Таким чином, встав із бджолами на підготоване друзями місце. Коли приїхав ще нікого там не було. Я найперший приїхав і залишив пасіку на точку, а сам поїхав на свою пасіку, домашню, упорядковувати. Поки упорядкував, надійшла пропозиція поїхати за бджолопакетами до Тернополя, допомогти привезти безкоштовні бджолопакети які спілчани давали, бо в мене вантажівка, я погодився на цю справу, але по дорозі, заїхав на свою пасіку до Канева і поставив там додаткові корпуси, вже треті, а сам поїхав до Тернополя. Звідти ми привезли бджолопакети, роздали їх людям.

Потім мені вже дзвонять хлопці, кажуть, приїжджай мед качати, мед є. Я приїхав знову туди, до Малого Букрина (село в Канівському районі), з медогонкою, у мене своя медогонка згоріла, та мені люб’язно надала фірма «Меліса» медогонку шестирамкову-автомат. Приїхав, у однієї бабусі орендував приміщення, у неї на веранді, возив туди мед, відбирав та викачував там.

Загалом у мене вийшло 31 кг акації на сім’ю. Понад півтонни меду я викачав, гружу мед у машину, причіп чіпляю ззаду з бджолами і поїхав додому. Акацію було миттєво продано в роздріб, постійним клієнтам, не менше ніж 300 грн за літр. Розрахувався я за сім’ї не медом, а грошима.
Вийшло так, що я приїхав, кажу, як тобі, краще медом чи грошима? Він каже, якщо можна, давай гроші. Пакети ми в нього брали по 1000 грн., у мене було 12 штук, а за сім’ю домовилися недорого, по 2000 грн.

Додому приїхав, якраз липа починає цвісти. З липи теж добре взяв меду, а тепер збираюся переїжджати на соняшник. Ці ж сім’ї добре принесли мені меду, а домашні сім’ї набагато слабші були, бо вони без нагляду були, там і старі матки, все треба міняти. Вийшло так, що ті сім’ї, які я привіз, виявилися сильнішими за домашні.

Ну нічого, все відновимо, все налагодимо, головне, щоби війна у нас закінчилася, це найголовніше.
Зараз маю близько 60 сімей. Рої прилетіли, у мене дуже багато вилетіло роїв без мене, а вулики порожні стоять. А потім я дивлюся, один рій залетів, другий прилетів, та й так до мене до 20 роїв десь прилетіло. Так що вийшло, наче вони повернулися назад. Без мене вони десь тинялися, а потім прилетіли назад. І зараз у такому хорошому розвитку, вже мед носять, вже були такі рої, що я з них кілограм по 20 меду узяв. І соняшник ще допоможе.

Зараз я перебуваю в селі Велика Бабка, (Чугуївський район), воно від Старого Салтова в принципі недалеко, але довелося об’їжджати аж окружною, через Чугуїв, приїхати сюди, бо там міст, розбитий – там не проїхати, річка, брудно, дорога погана, от і не вийшло. Я поїхав окружно, зараз заїхав до пасічника, до свого товариша, Чижикова Віктора, і поїдемо, щоб мені можна було встати на соняшник і там навіть охорона є!

Ось такий вийшов пасічний сезон… Слава Україні і разом до Перемоги!