У першій половині XIX сторіччя на Чернігівщині у кожному селі, майже у кожнiй родинi у садку чи квітнику було по 3-10 колод бджіл. Багато бджолярів i сьогодні на своiй пacіці утримують бджіл у колодах i бортях. Вони надають пaciцi чарiвностi та загадковостi.

Тим, хто вирішив зайнятися колодним бджільництвом, треба подумати про те, з чого почати. Колода повинна бути сухою, якщо вона зроблена із сирого дерева, то їй треба постояти порожньою ще рiк, щоб висохнути. Внутрiшнiй дiаметр має бути не менше 30-35 см. Довжина помешкання довільна, в середньому- 70-100 см.

Наприкiнцi травня – початку червня, з настанням стiйкої теплої погоди оснащують колоди, тобто готують штучне дупло до прийняття бджолиного рою. Борт насамперед очищають вiд смiття й бруду. Якщо колода довго стояла, то виникає неприємний запах. Щоб позбутися його, дупло зсередини ретельно шкребуть, а для принади роїв натирають м’ятою, мелісою або іншою запашною травою, чи ставлять приманку для роїв. Тут можна поекспериментувати, адже в кожного бортника є свої секрети.

Якщо під час сушіння в колоді оселилися оси або шершнi, то їхнє гніздо дроблять i укладають на дно борті. Це значно збільшує шанси заселення рою.

Однак, щоб уникнути повторного заселення шершнями, просвiт льотка зменшують до 8 мм. 

Для оснащення колоди дуже важливо правильно вибрати стільники. Білі не пiдходять через крихкість, чорні – через невеликий розмiр комiрок i наявнiсть вiдразливого запаху.

Стiльники з маломедовими комірками й пергою залучають так званих “ледачих” бджiл, а також ос i мурах, якi не пiдпускають бджiл-розвiдниць. Найкраще підходять темно-коричневi стiльники, у яких розплід вирощувався 7-8 разiв. Звичайно стільникову рамку спочатку розрізають на три частини уздовж дроту, а потім кожну смужку поперек на кiлька час-тин і одержують шматочки приблизно 3х10 см.

У колодi шматочок стiльника закріплюють у природному положенні: бiк з найбільшим нахилом комiрок – “стрiлка” повинна дивитися вгору, щоб мед не витiк. Досвiдченi бортники прикріплюють сушину твердими й пластичними клинцями iз заздалегідь висушеної’ калиновоi деревини.

Шматочки стiльника протикають клинцями й забивають у стелю дупла, залишаючи просвіт між ними не менше 1 см. Забивати сушину починають iз заднього ряду, потім переходять до наступного. Зазвичай, кріплять шicть-вiсiм шматочків, останній можна розмістити перпендикулярно до інших, щоб бджоли не прикріплювали стiльники до кришок i можна було відкрити борт, не ушкоджуючи “язиків”.

Однак бджоли часто вигризають поставлену сушину й відбудовують стільники по-своєму. Далі встановлюють хрестовини. Їхня кількість залежить від довжини дупла, але чим бiльше хрестовин, тим краще тримаються стільники з медом.

Потім закривають кришки: спочатку зверху, потім унизу. Закріплювати їx краще дерев’яними цвяхами, але можна й металевими, а якщо кришки щільно підігнані, то цвяхи не потрібні.

Щоб у гнiздо не потрапляло свiтло, а також для теплоізоляції, колоду накривають віником з гілок липи або берези, до нього можна додати й папороть, а для захисту від мишей – хвойнi гілки.

Роблять віник так: гiлки рівномірно укладають i закріплюють у трьох мiсцях ликом, потім розміщують його на должеї й прив’язують знову ж ликом у шести мiсцях хрест навхрест, пропускаючи його через цвяхи з бокiв должеї.

У деяких місцевостях для захисту колоди вiд дятлiв, куниць й iнших тварин зверху вiника ще закріплюють металеву сітку або бляшаний лист із невеликими отворами для вентиляції.

Бiля бортiв обов’язково забирають все сміття, тому що бджоли дуже чутливі до бруду й неприємних запахів (наприклад, сечi тварин), не підлітають до аахаращеної колоди. Чекаючи заселення не можна підходити до колоди ближче нiж на 10-15 м. І тим бiльше пiд час заселення не рекомендуеться тривожити колоду упродовж двох-трьох днів, щоб не злякати рiй. (Якщо колоду повісити на дерево, то це вже буде – борть, а якщо порожню борть вирiзати із стоячого дерева i покласти на землю, то це вже буде колода).

Колоду можна заселити й штучно. Для цього необхiдний гарний перший рiй (не менше 3 кг із плідною маткою), що відсидів у рiйницi три-чотири днi. За цей час у бджолиних зобиках залишиться мало корму. lм треба буде терміново будувати будинок, i бджоли “погодяться на підходяще житло.

Заселення проводять після заходу сонця. Попередньо в рої ловлять матку й саджають у клiточку. Вхiдний отвір запечатують воском, прив’язують клiточку до палицi, яка повинна бути на 10 см коротше довжини бортi, i ставлять ii в колоду. 3 роївнi бджiл беруть берестяним ковшем i акуратно зсипають у колоду, намагаючись якнайменше користуватися димарем. Пiсля цього закривають кришки й накладають вiник. Щiлини можна замазати глиною, оскiльки влiтку бджоли не люблять протягiв i однаково закриють своїм прополiсом (вентиляцiя в гнізді потрiбна тільки взимку).,

Через 2-3 днi колоду вiдкривають i оглядають клiточку й гнiздо. Якщо матка не вийшла сама,її випускають, але тільки у тому випадку, якщо почалося будівництво “язикiв”. Цiпок iз клiточкою забирають.

Сподобалося бджолам житло чи ні, судять по ‘їхньому льоту: вилітають iз льотка на роботу впевнено й прямо – прижилися; якщо полiт хаотичний, криволiнiйний – можливий злiт рою навіть без матки. Справа тут полягає в наступному. Головний приваблюючий фактор для бджіл – запах дерева, з якого зроблена колода. Можливо, вони навiть розрiзняють запах рiзних дерев однієї породи. Бувають випадки, коли колода чи борть зроблена у гнилому деревi, але вона чимось залучає бджіл, i вони заселяють її. І навпаки, колоду, зроблену iз здорового дерева за всіма правилами бортного, ремесла, не заселяють.

Поверх заселеної колоди кладуть гілки вільхи або черемшини, так щоб на льоток не потрапляли прямi сонячнi променi. Далі життя бджіл протікає без втручання людини до самої осені.

Джерело: Журнал “Пасіка” № 5, с. 9-10