Мед джара — один з найчистіших природних смаколиків на Землі. Знайти його можна тільки в горах Аджарії, на заході Грузії. Кожної весни та осені, коли погода поміркована і стабільна, аджарські бджолярі біля кордону Грузії з Туреччиною підкоряють скелі та піднімаються на високі дерева для збору меду за допомогою такої старовинної техніки, що історія її походження загубилася у часі.
Вулики джара виробляють з липи, якій надають перевагу через легку та доступну деревину. Потім колоди кладуть там, де їх можуть знайти бджоли, як правило, глибоко в лісі. Різьблені колоди майже ідентичні природному середовищу існування диких бджіл: порожнім стовбурам дерев. Бджоли всередині колод створюють власні стільники з нуля, на відміну від більш практичних вуликів-ящиків, в яких пасічники використовують вощину.
Кавказькі гірські сірі медоносні бджоли, котрі виробляють мед джара, відомі своєю витривалістю до холоду та довгим язиком, який поглинає залишки нектару, пропущені іншими видами. Бджоли відносно слухняні, але їхні укуси відчуваються незвично болісно. Деякі джара-бджолярі тримають вулики біля своїх будинків, де їх легко захистити. Інші піднімаються на надзвичайні висоти, щоб тримати свої вулики недоступними для любителів меду — ведмедів, які блукають по Аджарському нагір’ю.
Рамаз Думбадзе тримає 26 вуликів яри в лісі навколо свого будинку. 44-річний чоловік каже:
«Думаю, у вулику, що висить на дереві, є щось особливе. Це як окреме царство, де панують лише бджоли».
Окрім того, що їдять свіжий мед, деякі жителі Аджарії варять вогненний, але м’який медовий лікер зі свого врожаю. За підрахунками, на сьогодні щороку виробляється близько 6 тонн меду джара, тоді як до 2017 року це було лише від 2 до 3 тонн. На даний час активно працюють трохи більше двох десятків джара-пасічників.
Тамаз Путкарадзе збирає урожай на хиткому каркасі з дерева та дроту, який він побудував близько 20 років тому в розщелині. 69-річний чоловік розповідає, що його “зачарував” метод джара-бджільництва, коли він ще був маленьким хлопчиком, який спостерігав, як батько робить вулики і дбайливо працює з бджолами діда. А згодом і сам навчився усім технікам.Він каже, що все життя працює з бджолами, в основному, щоб “зберегти традицію живою ”. Але, завдяки зростанню ринку унікального меду, планує додати ще 10 вуликів до свого лісового портфоліо.
Для збору меду Путкарадзе використовує вигнуте лезо, щоб акуратно нарізати стільники з даху вулика. Потім солодкий скарб плюхнеться на його руку, як залитий сиропом млинець. Путкарадзе опускає мішок делікатного врожаю своєму синові, який чекає знизу з відром, щоб нести соти з гори. Збір врожаю відбувається лише раз на рік. Окрім встановлення своїх вуликів подалі від ведмедів, Путкарадзе також зробив “чаклунську” огорожу по периметрі, яка брязкає: з металевих обрізків радянських часів та ведмежих кісток щоб налякати ласунів.
Мед джара — прозорий, з легкими фруктовими нотками. Його особливо приємно смакувати, запиваючи з долоні холодною водою з гірського струмка…
Джерело: https://www.rferl.org/a/georgia-beekeepers-honey-cliffs/31237452.html
