Колгоспна пасіка
Цікаво

Ностальгія по колгоспних пасіках

Радянські роки, колективні господарства й колгоспні пасіки повільно, але впевнено відходять в історію. Але спогади про все це ще живуть у головах багатьох наших сучасників, що й не дивно – не так вже й багато часу пройшло, як розвалилася радянська влада, а разом з нею – і колгоспний уклад життя.

Я звернув увагу на те, що спогади про колгоспні пасіки в бджолярів радянської епохи дуже різні. Наприклад, деякі з них вважають, що та система була наскрізь гнила і неефективна, і це не могло не відбитися й на пасіках, де пишним цвітом квітли байдужість, шахрайство, злодійство, відсутність ініціативи та інше.

Мовляв, райкоми цікавились в основному надоями та центнерами з гектару, а пасіки завжди знаходились на периферії свідомості партійних та контролюючих органів. Головне було, щоби пасіка просто була у наявності та щоб сімей бажано було не менше сотні, а які там медозбори, нікого особливо не хвилювало.

Напевно, саме тому й мали тоді (згідно з офіційною статистикою) в середньому по 4-5 кілограмів меду із бджолосім’ї по всій країні. Тому і спускалися на гальмах ефективні технології та інше. А мед здебільшого розкрадався, розходився серед рядових колгоспників та начальства.

Про колгоспні пасіки радянських часів я, через відносну молодість років, теж суджу з чужих розповідей, а ще – ґрунтуючись на дитячих спогадах. У мого батька був друг його дитинства – колгоспний пасічник Микола. Кожне літо ми їздили до нього в гості. Мій батько, звичайно, допомагав йому качати мед, а я здебільшого ошивався без діла, зате був у мене час спостерігати. Отож, Микола був першою людиною на селі! Пасіка його була в невеличкому садку, в кілометрі від села, посередині поля. Було в нього близько 100 сімей, з якими він вправлявся сам, причому працював менше й легше, ніж інші колгоспники. І взагалі вважався таким собі сільським інтелігентом, «білим комірцем».

Щороку поблизу його пасіки колгосп сіяв багато гречки, кормові культури, а він вів своє господарство зразково, наскільки я можу судити про це тепер. Удома в нього теж були бджоли, сімей 20-25. Зарплату йому платили відносно невисоку, десь 120 тодішніх карбованців, але з огляду на копійчані ціни тих часів, більш ніж солідну (у порівнянні з нашим часом) ціну на мед (і свій, і «лівий») та невеличке підсобне господарство, жив Микола дуже навіть непогано. До того ж, шанованою був людиною і прожив життя легко, просто й у згоді із собою та оточуючими. Помер він практично одночасно з радянською владою й усе, як кажуть, накрилося мідним тазом…

А веду я от до чого: мені здається, раніше розумний, непитущий й роботящий колгоспний пасічник забезпечував собі ЗНАЧНО вищий рівень життя, ніж теперішній бджоляр при такій самій кількості бджіл. Я вже не кажу про душевну рівновагу, впевненість у майбутньому, спокій, які були пов’язані із соціальними гарантіями, почуттям перспективи для себе і своїх дітей. А ті страхіття про радянську колгоспну дійсність, з яких я почав свою розповідь, у порівнянні із сьогоденними проблемами, не здаються такими вже й жахливими.

Звичайно, і сьогодні є сильні, розумні бджолярі, справжні підприємці, що зуміли на всі 100% використати можливості нашого складного часу, а їхній рівень життя зараз не порівняти з рівнем колишнього колгоспного пасічника. І це головним чином завдяки активним кочівлям, упровадженню передового досвіду, і, як наслідок, медяним «надоям» у 50-70 та навіть і 100 кілограмів меду із сім’ї. Досягни вони подібних результатів у радянські роки, багато хто з них був би нагороджений орденами. А деяким, може бути, і звання Героя соцпраці присвоїти було б не гріх! Але, думаю, що тих пасічників, які випали з обойми з різних причин, не зуміли вписатися в реалії сьогоднішнього дня, значно більше. І в основному це люди похилого віку. Саме вони ностальгують зараз по радянським колективним господарствам і «загальним» пасікам.

Згадую ціни тих років на мед: мінімум 5,80 крб. за кілограм! У приватників закуповувався заготконторами по 4,5 карбованці за кілограм просто в полі й у будь-яких кількостях. Зараз про таке можна тільки мріяти! Це було дуже й дуже дорого! Згадаймо хоча б ціни на м’ясо та молоко, хлібобулочні вироби, цукор і порівняймо… Добірна свинина була по 1,8 карбованців за кілограм! Тобто, бджоляр за кілограм без проблем проданого меду мав можливість купити понад З кг м’яса. Сьогодні ситуація змінилася практично на прямо протилежну… Тепер скажіть, чому б радянським бджолярам, у тому числі й колгоспним, не посумувати по тим часам і «врожаями» у 8-10 кг? Хоча, думаю, що арифметика для домашніх пасік була зовсім іншою. Той же Микола з однієї сім’ї мав місячну колгоспну зарплату в 120 гривень. А це були хороші гроші, тому що вуликів був не один десяток.

Автор: Климентович І.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *