Про свою пасіку у селі Стариця Вовчанської громади, яку облаштовував з 1995 року, Володимир Моісеєенко каже так: “Я жив пасікою понад 20 років”. Від 24 лютого Вовчанськ та села довкола – в окупації РФ, тож відвідати господарство чи доглядати за своїми бджолами чоловік не може.
Зараз Володимир живе у Нововодолазькій громаді, на Вовчанщині має кілька будинків і землю, займався розвитком промислової пасіки.
“Офіційно в мене було 300 сімей бджіл, це 300 вуликів. Плани були грандіозні! Останній рік займався органічною пасікою. Цього року мав отримати статус органічної пасіки, тобто нашу продукцію можна було б продавати на експорт як органічну. Місцевість, де була моя пасіка, – ліси, далеко від доріг, виробництв, умови дозволяли”, – розповідає Володимир.
“Брав кредит для будівництва інфраструктури – приміщення для відкачування меду, фасувальний цех, навіси для зберігання вуликів і обладнання. Займав 10 тис. доларів. Зараз, для прикладу, щоб створити пасіку на 100 вуликів, без обладнання, треба вкласти 20 тис. доларів”, – говорить бджоляр.
“Зимування проходила добре, цей рік мав бути вдалим по збору меду. У нас, бджолярів, найскладніший етап у бджолярстві – це зима. Якщо вона проходить нормально, то навесні бджоли будуть розвиватися, буде багато меду”, – пояснює Володимир Моісеєенко.
Після захоплення окупантами Вовчанщини, потрапити туди Володимир не міг. До травня за пасікою доглядав, як це було можливо, місцевий бджоляр.
“Він був на зв’язку, ситуація була під контролем, я розумів, що пасіка перезимувала добре, весіння робота була. У травні він сказав, що дбати про пасіку більше не може, бо туди приїхали росіяни та на базі моєї пасіки створили свою базу. Зараз туди не можна потрапити та доглянути бджіл. Там блок-пост, не пускають. Можливо, там є їхня техніка, там все перерили окопами, є бліндажі. Пасіка – на височині, думаю, це місце стратегічне, їм там зручно”, – розповідає бджоляр.
Володимир каже, що друг намагався потрапити після захоплення на пасіку, але росіяни йому “порадили” йти геть, щоб залишитися живим.
“Інформації, що зараз з пасікою, немає жодної. У мого сусіда, в якого була своя невелика пасіка, вона та його будинок згоріли, коли були обстріли. Нічого не лишилося. 200 м від мене. Що у мене – не знаю. Не виключаю, що її вивезли. У мене пасіка була кочова, я перевозив бджіл з місця на місце, тож є платформи, на які пасіку нескладно поставити. До кордону з РФ у нас – 3 км. Село на кордоні”, – розповідає Володимир.
Мед та пасіка були єдиним джерелом прибутку, пояснює бджоляр: “Я жив пасікою. Я створював її з 1995 року. У підсумку – нічого не лишилось. Все життя моє лишилося там”.
Володимир Моісеєенко чекає, коли Вовчанщину звільнять.
“Буду дивитися, що лишилося, й тоді розуміти, що робити далі. Там хороші кормові бази, але близькість до кордону з РФ… Однозначно пасіку буду відбудовувати, але там чи в іншому місці, не знаю. Є й фінансова сторона – за які кошти її відбудовувати? Якщо будуть якість компенсації, так, звісно буду”, – Моісеєенко.
Залишки торішнього меду бджоляр продає на Центральному ринку. Поруч з медом – огірки та помідори, які Володимир виростив на городі: “Якось перебиваємося. Роботи зараз немає. Треба якось жити”.