Василь Гаврилов – пасічник-матковод з Полтавщини займається бджільництвом давно. Починав, як і більшість пасічників, з кількох бджолосімей. У дружини дідусь був пасічником, підучував. Наразі на пасіці у Василя Геннадійовича 250 вуликів. Але основна його бджолярська справа матководство:
– Я займаюся розведенням української степової породи. Спочатку вирощував для себе, набивав руку. Те, яких маток вирощує бджоляр, я вважаю, є показником його професійної майстерності. Я вирощую луганський тип української степової породи бджіл. Як визначається тип? За регіоном, де було знайдено цю бджолу. Кожного року з червня до початку липня ми вивозимо бджіл на облітники на острів, який знаходиться в Дніпродзержинському водосховищі. Веземо туди чистопородні сім’ї з трутнями та маток на спарювання. Це дозволяє зберегти чистоту породи.
Як вирощуються матки?
– Якщо схематично не вдаючись в нюанси, то вигдядає це приблизно так: Готуємо виховательок, Беремо з материнських сімей личинки. Пересаджуємо в мисочки і передаємо на виховання вихователькам, які заливають личинки маточним молочком. Личинки підростають, розвиваються. Перед виходом маток маточники роздаємо по нуклеусам. Матки повиходили, обліталися і ми отримуємо плідну матку.
Матковод переконаний – треба берегти наші місцеві, районовані породи медоносних бджіл. А завозячи з інших країн нові, чужі породи пасічники шкодять не лише природі, а й собі. Для кожної породи бджіл є своя територія, де вона живе і до якої пристосована. Якщо карніка пристосована жити в Альпах, хай вона там і живе. Не треба її сюди вести, не пристосована вона до наших умов. Можу навести такий приклад. Коли в Україну почали завозити бакфаст, породи почали змішуватися і, як результат, бджоли в Україні почали більше хворіти. Бо бакфаст набагато менш стійкий до хвороб, ніж наша українська степова бджола. Тай живе вона набагато довше.
Є три породи бджіл, які районовані в Україні, пояснює Василь Геннадійович: закарпатьська, поліська та українська степова. Ввозити інші породи законодавчо заборонено. Але, на жаль, мало хто на ці заборони звертає уваггу.
Про бджіл української степової породи пишуть, що вони дуже миролюбні…
– Це дійсно так. Взагалі, українські бджоли, як українські жінки, – найкращі у світі. Хоча, якщо неправильно себе поведеш, не в той час до вулика заглянеш, будь-яка бджола може вжалити. По природі ж вона має захищати своє гніздо. Якщо дощ чи шквальний вітер. а ти гупаєш, відкриваєш вулик, то звичайно ж вони будуть жалити. А якщо погода тиха, тепла, акуратно, тихо відкрив вулик, все буде нормально.
Василь Гаврилов – прибічник класики та традиційних технологій у бджільництві. Пасічник переконаний, зокрема, що поліуретанові вулики не можуть бути кращими за дерев’яні, які передбачені для бджіл природою. А ще Василь Геннадійович ніколи не називає бджільництво бізнесом. Цьому навчає і матководів- початківців, які приїжджають до нього на пасіку за досвідом та знаннями:
– Коли підходиш до вулика думати треба тільки про бджолу, а не про гроші. Якщо гнатися за прибутком можна було б наштампувати півтори тисячі маток за рік. Але якої вони будуть якості і що з них буде далі? Тому я вирощую 200-300 маток, не більше. Моя головна порада початківцям: полюбити бджолу і забути про бізнес. І тоді все вийде.
Автор: Саріогло І.
