Пiд час огляду бджолиних сiмей на будь якiй пaciцi вiдразу привертають увагу такi ознаки бджiл як забарвлення тiла, миролюбнiсть чи агресивнiсть, поведiнка на вийнятiй з гнiзда рамцi.
Та є й iншi важливi бiологiчнi та господарсько кориснi ознаки, якi потребують для вивчення бiльш тривалого часу. Це такi ознаки, як медова i воскова продуктивнiсть, рiйливiсть, зимостiйкiсть, плодючiсть маток, iнтенсивнiсть весняного розвитку, стiйкiсть проти захворювань та iнше. Рiзнi породи бджiл мають i свої, властивi тiльки їм, характернi особливостi, якi в одних випадках пiдвищують господарську цiннiсть породи, а в iнших умовах – знижують її.
Характеристики породи
Вивчення карпатських бджiл показало, що вони вiдзначаються хорошою зимостiйкiстю, високою плодючiстю маток, iнтенсивним весняним розвитком, слабкою рiйливiстю, здатнiстю використовувати як слабкi, так i сильнi медозбори, економно витрачати кормовi запаси не тiльки взимку, а й у другiй половинi лiта.
Карпатськi бджоли, вiдзначаючись миролюбнiстю, спокiйно поводяться на стiльниках, не злiтають з рамок пiд час огпяду гнiзда, а матка продовжуе вiдкладати яйця.
Перерахованi ознаки й особливостi дозволяють говорити про поєднання багатьох господарсько корисних ознак у спадковiй основi бджiл карпатської популяцiї. Цей факт набувае ще бiльше цiнностi i значення ще й тому, що природне поєднання цiнних ознак вiдзначається високим ступенем їx стiйкостi в наступних поколiннях за умови чистопородного розведення.
Першi роки вивчення карпатських бджiл показали, що в них поєднались цiннi риси рiзних порiд бджiл: вони витримують суворi зими з тривалим безоблiтним перiодом, не поступаючись в цьому українським та середньоросiйським бджолам; миролюбнiстю та спокiйною поведiнкою вони подiбнi до кавказьких.
Вiдзначаючись iнтенсивним весняним розвитком, економним витрачанням кормiв, високою мобiлiзацiйною активнiстю, вони в бiльш ранньому вiцi включаються в льотно-запилювальну дiяльнiсть, що має велике значення пiд час використання їx в тепличних господарствах, де життя бджiл скорочується до 20-22 днiв.
Дякуючи сильно розвинутому вiдчуттю орiентацiї, карпатськi бджоли стають незамiнними для утримання бджолиних сiмей в павiльйонах як пересувних, так i стацiонарних. Всiм цим вони нагадують українських. Та мiж ними є i значнi вiдмiнностi.
Формування карпатських бджiл вiдбувалось в суворих природно-клiматичних умовах гiрських районiв Карпат, де панує вологий та прохолодний клiмат, а бiдний i нестiйкий медозбiр сприяв формуванню бджiл, здатних виживати у згаданих умовах, мобiлiзуючи всi резерви ciм’ для збирання нектару та пилку.
Порiвнюючи карпатських бджiл з альпiйською карнiкою, необхiдно вiдмiтити, що карпатськi бджоли вiдрiзняються вiд альпiйської карнiки, як однi з найменш рiйливих. До того ж карпатськi бджоли легко й швидко виходять з ройового стану шляхом застосування до них стандартних протиройових заходiв.
Крiм всього сказаного, деякi моменти поведiнки та окремi морфологiчнi ознаки карпатських бджiл не випадають з рамок європейського стандарту для карнiки.
Тому не випадково Ф. Руттнер, всесвiтньо вiдомий селекцiонер у галузi бджiльництва вказує на чотири основних ареали поширення карнiки: Альпи, Карпати, Банат i Македонiя. Вiдповiдно вiн i розрiзняє чотири великi популяцiї карнiки: альпiйську, карпатську, банатську i македонську.
Морфологiчний стандарт на Карпатських бджiл
Отже, з метою збереження цiнної популяцiї карнiки, а саме карпатської, необхiдно було мати її еталон.
У зв’язку з цим для розроблення такого еталону (бiоморфологiчнаго стандарту) i були вибрані аборигеннi бджоли з примiтивної пасiки, в життя бджiл якої нiхто не втручався, адже жили вони в нерозбiрних вуликах. Пасiка була розташована в урочищi Косий Верх Мiжгiрськог району пiд полониною Тяпеш (1300 м) в умовах абсолютної просторової iзоляцiї.
Головна роль в знайомствi В. Губiна з вище згаданою пасiкою належить пасiчнику Вучкiвського лiсництва, а пiзнiше завiдуючому пасiкою лiнiї 77 карпатських бджiл І.І. Юрику. Прямо говорячи, якби lван lллiч Юрик не розповiв науковцю про пасiку, розташовану, як говорягь мiсцевi мешканцi, «там, де дiдько каже добру ніч», i не показав її, то, скорiш за все, i не з’явилась би на свiт знаменита 77-а лiнiя карпатських бджiл, як i бiоморфологiчний стандарт. Отже, дякуючи випадку, вчений-дослiдник узагальнив результати робiт з вивчення аборигенних бджiл, що i дозволило йому запропонувати морфологiчний стандарт на карпатських бджiл.
Губiн наголосив:
«Необхiдно пiдкреслити, що згаданий стандарт становить собою не середнiй еталон бджiл Закарпаття, а еталон чистопородної бджоли карпатської популяцiї Apis mellifica саrпiса».
Для стандарту вчений запропонував, крiм iнших характерних рис, основнi породовизначальнi ознаки, абсолютнi величини яких властивi лише карпатським бджолам.
Ознаки породи
До ознак відносяться особливостi жилкування крил рабочих бджiл, трутнiв, яке в рiзних порiд неоднакове, а також форма крайньої (нижньої) границi воскового дзеркальця п’ятого стернiта (нижнє пiвкiльце черевця рабочих бджiл).
Одна з ознак жилкування крил – це дискоiдальне змiщення, яке може бути позитивним, негативним та нульовим i виражається у вiдсотках до кiлькостi промiряних крил.
У чистопородних карпатських робочих бджiл воно не може мати менше нiж 80% позитивних випадкiв вiд кiлькостi промiряних бджiл (вiдселекцiонованi лінії, типи карпатських бджіл можуть мати до 100% позитивних випадкiв), iншi 20% можуть бути тiльки нульовi, а наявнiсть особин з негативним дискоїдальним змiщенням викликає сумнiв щодо приналежностi бджiл, якi вивчаються, до чистопородних карпатських.
Трутнi теж не можуть мати менше 80 % позитивних випадкiв, але i не бiльше 5 % негативних випадкiв. Робочi особини чистопородних украЇнських степових бджiл мають позитивних випадкiв дискоїдального змiщення не бiльше 65 %, а середньоросiйськi – менше 1 %, що в черговий раз пiдтверджує висновки В. Губiна про те, що мiж середньоросiйськими i українськими бджолами немає нiчого спiльного i пропозицiї деяких авторiв дати українським
бджолам назву пiвденноросiйськi, або ж назвати пiвденною гiлкою середньоросiйських бджiл безпiдставнi.
Згадана ознака в окремих випадках може бути як експрес показник для визначення породної приналежностi бджiл конкретної пасiки.
Ознака дискоїдального змiщення набуває особливої надiйностi пiд час визначення породної приналежностi у поєднаннi з iншою важливою породовизначальною ознакою, а саме кубітальним індексом.
В. Губiн так характеризує згадану ознаку:
«Кубiтальний iндекс дозволяє не тiльки характеризувати бджiл i контролювати чистоту породи пiд час селекцiйної роботи, а й стає показником збереження спадкової основи завезених сiмей в ареалах поширення бджiл iнших пород».
Крiм дискодаїльного змiщення та кубiтального iндекса, якi дозволяють робити висновки щодо породної приналежностi бджiл певної пасiки, iснує ще одна ознака: форма крайньої (нижньої) границi воскового дзеркальця 5-го стернiта, яка в рiзних порiд бджiл неоднакова. У карнiки, в тому числi i в карпатки, вона вигнута, а в середньоросiйських i кавказьких вона пряма. Українськi бджоли мають вигнуту форму воскового дзеркальця не бiльше як в 65-75% випадкiв.
До речi, саме В. Губiн ще в 1975, 1977 роках виступив на захист українських степових бджiл, за вiдновлення їx назви. Адже в той час їx вперто продовжували називати пiвденною гiлкою середньоросiйських бджiл, хоч, як ми вже вiдмiчали, мiж ними нiчого спiльного немає. Вiн вже в той час вважав, що українськi бджоли є найбiльш видозмiненою п’ятою (пiсля альпiйської, карпатської, банатської та македонської) популяцiєю украйнської породи бджiл, що тепер доведено новiтнiми науковими дослiдженнями. Отже, карпатськi та українськi бджоли мають спiльних предкiв, а, значить, i спiльне генетичне корiння, i їx гiбриди не вироджуються пiсля схрещення.
Вiдомий дослiдник як карпатських, так i українських бджiл, І. К. Давиденко (1977) прийшов до висновку, що
« … безумовно, не може бути сумнiвiв в тому, що i українськi, i карпатськi бджоли мають спiльних предкiв».
Таким чином, В. Губiн в процесi наукових дослiджень та селекцiйної роботи кафедри бджiльництва прийшов до висновку, що
« …для збереження i покращення карпатських бджiл необхiдно мати певний морфологiчний еталон, розроблений по завiдомо чистопородних аборигенних бджолах, якi не зазнавали будь-якого впливу бджiл iншoro походження».
Надiйними критерiями чистопородностi карпатських бджiл можуть бути в комплексi наступнi ознаки: забарвлення тiла, форма кiнчика черевця, довжина хоботка, форма нижньої границi воскового дзеркальця 5-го стернiта i особливо кубiтальний iндекс та дискоїдальне змiщення. Звичайно, згаданий стандарт не може бути догмою, чимось незмiнним, але i його ревiзiя допустима лише за умови наявностi в руках дослiдникiв подiбної пасiки, що викликає великi сумнiви.
Адже всi iнщi дослiдники, якi працювали i працюють в Закарпаттi з лiнiями, типами карпатських бджiл, мали справу з бджолиними сiм’ями, яких вiдбирали на пасiках, де знаходились i ciм’ї, якi були явно не карпатськi (В. Гайдар, який через 10 рокiв пiсля В. Губiна обстежував високогiрний Рахiвський район, теж прийшов до висновку, що
«в Рахiвському районi Закарпатської областi немає пасiк, бджоли яких в цiлому вiдповiдали б бiоморфологiчному стандарту карпатських бджiл…», i їx трутнi, звичайно, могли впливати на генетичну мiнливiсть цiєї пасiки.
Тож не випадково трутнi родоначальниць лiнiй 61, 62, 69 мали 15-30 % (за максимально допустимим 5%) випадкiв негативного дискоїдального змiщення, що не властиво чистопородним карпатським бджолам. Саме в цьому була перевага аборигенної пасiки в нерозбiрних вуликах i яка знаходилась в умовах абсолютної просторової iзоляції.
І наприкiнцi хочеться сказати, що по праву батьками карпатських бджiл треба називати Івана Іллiча Юрика та Вадима Олександровича Губiна.
А вiдселекцiонованi лiнії, типи карпатських бджiл повиннi мати свої власнi стандарти, в яких будуть вiдображенi вiдмiнностi, що iснують мiж типами, лiнiями, але це вже не будуть аборигеннi чистопородні карпатськi бджоли. І їx основні породовизначальнi ознаки не повиннi виходити за межi нижнiх величин в стандартi, а щодо верхнiх величин, то в стандарті обмежень не передбачено.
Джерело: Журнал “Пасіка” № 5, 2014 рік, с. 12-15
