Війна в Україні завдає відчутної шкоди всім сферам життя. Країна має
величезні соціальні та гуманітарні проблеми. Зазнають втрат усі галузі
промисловості, сільського господарства, сфери послуг. Бджільництво –
не виняток.

З самого початку бойових дій під обстріл і руйнування потрапило
багато пасік. Частина бджолярів була покликана або пішла
добровольцями до збройних сил України. Багато хто вступив у
територіальну оборону. Як наслідок, з перших тижнів війни гостро
постала проблема покинутих чи обділених належним доглядом пасік.
Сергій Трапезун (активіст, учасник Революції Гідності, був поранений
снайпером у Києві на майдані в лютому 2014 року), розповів, що
відразу після початку війни він очолив Сатанівську тероборону. На
початку березня цей добровольчий збройний загін мав винятково
багато роботи з розподілу біженців зі східних областей, організації
блок-постів, чергувань з охорони громадського порядку. У той же час
його господарство, яке налічує 600 бджолосімей, вимагало весняної
ревізії, догляду. «Було складно, – згадує Сергій, – часу катастрофічно
не вистачало. На пасіці через дефіцит часу почалися проблеми, адже
не вдалося, як слід провести підготовку до початку сезону. Такі
проблеми зазнали тисячі бджолярів країни. Після того, як рівень загроз
у нашій громаді зменшився, я повернувся до роботи на пасіку. Але, за
розповідями знайомих, знаю, що на тих територіях, які війна не
оминула, втрати великі. Покинуті через евакуацію пасіки, знищені
обстрілами вулики, це, на жаль, наша сьогоднішня реальність».

Пасіки, що залишилися без нагляду господарів, – типова картина.
Особливо це стосується окупованих територій. Господарі, які
перебувають в евакуації, часто нічого не знають про долю своїх пасік.
Багато хто, повернувшись додому, знаходить свої сім’ї в кращому разі
в занедбаному стані, в гіршому – розбитими, пограбованими. Слід
зазначити, що російські солдати поводяться справді як окупанти –
руйнують, мародерять, грабують. Так, у березні цього року каналами
новин пройшла інформація, що в Олешківському районі Херсонської
області в результаті розграбування пасіки 3 солдати російської армії
загинули від укусів бджіл, а 25 були госпіталізовані. Тож українські
бджоли теж вміють постояти за себе.

Пасічники, що йдуть на службу до армії, виходять із становища по-
різному. Часто терміново шукають покупців, причому продають
дешево. Ще просять допомоги у родичів, сусідів, щоб ті як мінімум
забезпечили охорону, як максимум, – зробили елементарні дії, щоб
зберегти сім’ї. Пощастило тим, кому вдалося домовитись про
безоплатну оренду з колегами. І вже дуже великий успіх, коли
бджільництво – сімейний бізнес. У такому разі, на членів сім’ї просто
додається турбот по догляду. Ось, що розповів у розмові зі мною
Валентин Ференчук, голова Ширяївського об’єднання бджолярів, Віце-
президент Спілки пасічників України: «Особисто знайомий із
немолодим уже чоловіком, який живе на кордоні з Придністров’ям, тут
же несе військову службу, але у вільний час примудряється
обслуговувати пасіку в 500 сімей, плюс взяв шефство над 70
бджолосім’ями зятя, який був призваний до ЗСУ та воював у
Маріуполі. Три тижні від нього не було звісток. І ось короткий дзвінок.
Все що він встиг сказати: «Живий-здоровий, пригляньте за
бджолами…» і зв’язок перервався.

Часто військовослужбовці відпрошуються у командирів і, якщо ситуація
дозволяє, приїжджають на свої пасіки і витрачають цю
короткострокову відпустку, щоб виконати хоча б найневідкладніші
роботи на пасіці.

Ось історія Михайла Коника, чоловік донедавна мешкав у Маріуполі, в
районі відомої вже на весь світ «Азовсталі». Він мав свій невеликий
бізнес, а пасіка була його хобі. Тримав 40 сімей на присадибній
ділянці, кочував. Ось його розповідь: «Одного разу розпочався
черговий обстріл. Міна потрапила до гаража, уламками пошкодило
один із вуликів. Вибуховою хвилею наступної міни мене кинуло до
підвалу і я знепритомнів. Була контузія, маса сильно забитих місць.
Пасіка теж сильно постраждала, була пожежа, в якій згоріло 2 тонни
меду з буркуна. Я був змушений переселитися в безпечніше місце, а
потім зі складнощами вдалося виїхати разом із сім’єю до Хмельницької
області, звідки я родом. Зараз я працюю на пасіці Зіньковецького
лісництва. Додому повернуся, коли Маріуполь стане українським. Що
залишилося від пасіки – не знаю. Вона без догляду, пошкоджена
вибухами. Знайомі бджолярі, що залишилися в місті, кажуть, що всі
дерева та кущі поламані, спалені, колись багата медоносна база
знищена».

До слова про медоносну базу. Вона зазнала суттєвих змін. У
безпосередній близькості до ліній бойових дій (загалом потенційно
небезпечна лінія зіткнення з Росією та Білоруссю становить 1200 км)
заборонено сіяти соняшник. Це пояснюється тим, що у заростях цієї
культури легко ховати ворожу техніку. Як наслідок, скорочення посіву
цього року оцінюється у 30%. Але ж ця культура є і основним
предметом експорту (соняшникова олія) та основним медоносом
України. Скорочення пов’язане ще й з тим, що багато фермерських
господарств відчували дефіцит насіння соняшника. Частину було
знищено обстрілами, частина не прийшла з-за кордону у зв’язку з
логістичними проблемами.

З іншого боку, у деяких областях значно збільшилися посіви гречки (до
війни 50% цієї культури імпортувалася з Росії, у результаті останній
місяць ціна на крупу зросла на 250%). Частина полів залишилася не
засіяними зовсім. У результаті вони заросли медоносними бур’янами.
Знайомий пасічник із цього приводу висловився так: «Дикорослих трав
багато як ніколи і назви більшості з них ми вже встигли забути». Як
зміниться сортовий асортимент меду, дізнаємося ближче до осені.
Великих труднощів бджолярам завдають логістичні проблеми.
Насамперед, це відсутність чи дефіцит палива на заправках, особливо
солярки. Деякі бджолярі просто не змогли заправити свої авто, щоб
виїхати на кочівлю. Перевірка на блок-постах, заборона пересування в
нічний час через комендантську годину (без спеціального дозволу) все
це вносить додаткові труднощі.

Внаслідок усіх цих труднощів, розбалансування економіки та
зростання цін на пальне, ціна на мед в Україні зросла на 25-30%.
Довоєнна оптова ціна на мед із соняшника була близько 1,5 долара за
кілограм, зараз близько 2 доларів. Якби цю ціну не супроводжувала
інфляція, що впливає собівартість продукції, цьому можна було лише
порадіти. А так, це лише компенсує витрати, що зросли.
Внаслідок військових дій Україна тимчасово втратила більшу частину
територій Запорізької, Херсонської, Харківської, Донецької, майже всю
Луганську області, а це не останні регіони з медового врожаю.
Пасічний бізнес дуже ускладнений у прифронтових зонах. Великі
площі сільгоспземель не придатні для використання через міни і
нерозірвані снаряди. З огляду на це можна констатувати, що Україна
цього року збере меду менше, ніж звичайно, експорт зменшиться, що, можливо, вплине на зростання цін у світі. Адже наша країна входила
до п’ятірки країн-лідерів з експорту меду.

Про ситуацію в бджільництві розповідає голова Спілки пасічників
Харківської області, Віце-президент Спілки пасічників України Денис
Солдатов: «Було б логічно очікувати, що з початком війни ціни на
бджільницький інвентар, якщо й не знизяться, то як мінімум не
збільшаться. Відіграє роль так званий відкладений попит, коли
пасічники, які планували розширення пасіки або купівлю нового
обладнання, відмовляться від цього до кращих часів. Але цього не
сталося. Ціни зросли і навіть намітився легкий дефіцит на деякі
позиції. Пов’язано це з інфляційними процесами, зростанням
собівартості виробництва, зростаючими логістичними витратами. А
головне те, що центром виробництва промислових товарів для
бджільництва був Харківський регіон, який сильно постраждав від
війни. Частина підприємств, перебуваючи під обстрілом, призупинила
роботу. Виробничий потенціал інших підприємств узагалі був
зруйнований ракетними ударами. Деякі фірми, отримавши критичні
руйнування, остаточно припинили роботу. Інші зараз евакуюються із
зони бойових дій углиб країни та намагаються відновити свою
діяльність. Це складно, бо багато кваліфікованих працівників зараз у
ЗСУ.

Схожа ситуація з вощиною. Вартість її підскочила на 50%. Зростання
витрат на її виробництво збіглося з тим, що частина підприємств
скоротила або припинила її виробництво, частина цехів опинилися на
окупованій території.

Загалом за попередніми оцінками приблизно 30% бджолиних сімей у
Харківській області буде втрачено через війну, а падіння виробництва
меду може становити 50%».

На жаль, навіть під час війни спостерігаються випадки загибелі бджіл
від обробки полів хімічними препаратами. Пов’язано це, як і раніше, з
низькою культурою виробництва деяких фермерів, а ще з тим, що
імпортні гербіциди європейських брендів, які мають щадну дію щодо
бджіл, подорожчали, до того ж намітився їхній дефіцит. Їх замінили
більш доступними препаратами китайського та індійського
виробництва. Ситуація ускладнилася тим, що в прифронтових зонах з
метою захисту рубежів від диверсійних груп противника заборонили нічні роботи в полях. Це змусило механізаторів обробляти поля вдень,
що призвело до збільшення згубного впливу на бджіл.

Незважаючи на всі складнощі, серед пасічників не спостерігаю
депресивного настрою. Навпаки, всі сповнені рішучості вистояти,
вірять, що Україна переможе і все почне налагоджуватись. Бджолярі
України взагалі вирізняються патріотичністю, яка виявляється
бажанням допомогти воїнам на фронті. Ось два приклади.

Перший скоріше курйозний. У мене є сусід по дачі якому 82 роки. У
газеті з бджільництва йому попалася стаття, в якій розповідалося, як у
середні віки бджоли використовувалися як зброя. Наведені приклади
настільки вразили сусіда, що він відразу виклав ідею призову бджіл на
військову службу. Стратегія їх застосування включає скидання
бджолосімей з дронів на голови російських солдатів. Ще за допомогою
вуликів (з’єднаних мотузкою та розставлених по периметру
стратегічних об’єктів), посилення їхньої охорони від ДРГ противника.
Дідусь обдзвонює знайомих і відомих пасічників країни із закликом
підтримати ініціативу, а з огляду на його активність, припускаю, що
план застосування «біологічної зброї» вже дійшов до офіцерів
Генерального штабу. Тож цілком можливо в Україні скоро з’являться
бджільницькі війська! Принаймні перший генерал подібних військ уже
є.

Ще згадую як у 2014 році, під час перших боїв на Донбасі, коли нашим
солдатам не вистачало найнеобхіднішого, відомого волонтера Юрія
Бірюкова запитали,- якої допомоги насамперед потребують
добровольчі батальйони? Він відповів, що потреба є практично у
всьому, за винятком… меду. Його на потреби армії пасічники передали
стільки, що вистачить його дуже надовго. Нині, за розповідями
знайомих військовослужбовців, ситуація повторюється. Бджолярі
масово та з великою готовністю діляться часткою свого врожаю з
українськими воїнами. А багато з них зі зброєю в руках стали на захист
батьківщини, служать у теробороні, але мріють швидше повернутися
додому з Перемогою та зайнятися улюбленою, мирною працею на
своїх пасіках.

Анатолій ГУРМАН

телеграм-канал автора https://t.me/pasikadenzadnem