Ця історія розпочалась у далекому 16 столітті, коли вся Європа шаленіла від спецій, завезених з далеких колоніальних країн, зокрема ванілі . ЇЇ тонкий аромат збуджував апетит і вважався афродизіаком, королева Франції пила з нею гарячий шоколад, королева Англії споживала її з пудингом, попит на ваніль був величезний, але отримати цю спецію можна було лише з однієї країни – Мексики, яка могла виробляти всього 2-3 т ванілі в рік.

Було багато спроб культивувати ваніль в інших екваторіальних країнах, рослина росла, але плодів не давала. І причиною цьому була саме бджола! А точніше її родичка – меліпона, яка є єдиним ендемічним запилювачем ванілі. І, незважаючи на всі спроби, меліпона ніяк не хотіла приживатися в інших районах культивації ванілі.

Що ж це за така дивна бджола і чим вона відрізняється від звичайних бджіл?

А відмінність дійсно є – меліпона не має жала і тому біологами виділена в окремий вид – меліпона на відміну від звичайної бджоли – апіс.

Існує таких бджіл близько 600 видів і вони є аборигенними мешканцями тропічних лісів Азії, Африки і Північної Америки. Вони грають чималу роль в запиленні сільськогосподарських культур і підтриманні біорізноманіття на цих континентах.

Так, меліпони також виробляють мед, одна сім’я може принести до 2 л меду і мед цей гострий, пряний і трохи гіркуватий на смак використовується як у їжу, так і в лікувальних цілях. Вчені підтверджують, що мед меліпон – сильний природний антибіотик. Але промислового значення мед не має – він містить велику кількість вологи і його прийнято пити, а не їсти ложками.

Звісно, були спроби розвести цих бджіл і у нас, кому не захочеться мати «троянду без колючок», але спроби виявились марними. До сьогодні тримати меліпону вдалося лише японцям, де вона використовується в теплицях для запилення деяких видів культур.

Але хай вас не вводить в оману беззахисність цієї комахи – меліпона хоч і не має жала, але захищається, кусаючи своїми сильними щелепами. Коли, захищаючи своє житло, меліпони масою кидаються на ворога, вони стараються проникнути в найчутливіші місця шкіряного покриву – під пахвами, в куточки очей і т. д. При цьому вони так міцно вгризаються в тіло ворога, що відірвати їх абсолютно неможливо, вони скоріше дозволять відірвати собі голову, ніж відпустять щелепи. Але зазвичай це дуже мирні комахи і у місцях, де їх культивують, догляд за ними доручають навіть дітям.

В багатьох відношеннях меліпони більш примітивні ніж наші медоносні бджоли. В них немає такого чіткого розподілу праці і такого сумлінного догляду за потомством. Якщо медоносні бджоли весь сезон з неослабною увагою вирощують своє підростаюче покоління, то меліпони, забезпечують відкладені яйця запасом тіста з меду і пилку, запечатують комірку і більше вже не турбуються про молодняк.

Меліпони також будують щільники. Деякі з них оволоділи мистецтвом будувати шестигранні комірки. Для будівництва їх бджоли використовують віск, що самі виділяють, змішаний із землею, глиною, деревиною. За організацією суспільного життя вони значно обігнали джмелів. Багато з них живуть багато чисельними сім’ями, які розмножуються роями, як і наші медоносні бджоли.

Різноманіття видів меліпон дуже велике, деякі з них мають розмір всього 2 мм, є види, які відбудовують гарні і рівні щільники, які на відміну від бджолиних розташовуються горизонтально і тільки у верхній частині мають комірки з розплодом. Мед же вони тримають у пузатих ємкостях, величина яких може досягати розмірів курячого яйця.

Але найцікавіше, що у деяких видів меліпон існують зачатки бджолиної мови. Бджола, яка знайшла джерело нектару, спускається на землю і ротовими щелепами відмічає на землі камінь, стебло, чи інший орієнтир. Так вона робить через кожних 2-3 м. Потім прилітає в сім’ю і спонукає товарок летіти за нею. Вилітаючи, бджоли орієнтуються за мітками, залишеними розвідницею і, таким чином, знаходять дорогу до джерела нектару.

Ось такі незвичні і цікаві родичі є у наших медоносних бджіл, завдяки яким людство змогло насолоджуватись такою чудовою спецією як ваніль. А у 1841 р. ваніль навчилися запилювати вручну і навчив людство це робити 12-літній чорношкірий раб з острова Реюньйон Едмон Альбус. Але це вже зовсім інша історія…

Автор: Авсєєва О.